Державні символи України

ДЕРЖА́ВНІ СИ́МВОЛИ УКРАЇ́НИ — встановлені Кон­ституцією України особливі роз­пі­знавальні знаки, що склались історично й уособлюють національний суверенітет і самобутність держави. У ст. 20 Кон­ституції Д. с. У. ви­значені Держ. Прапор, Герб і Гімн. У деяких країнах є й ін. держ. символи — кольори, печатка, девіз, штандарт глави держави; у Японії до держ. символів належить імператор (як глава держави). Девіз — короткий вислів, у якому декларовані найвищі цін­ності держави, зокрема девіз ФРН — «Єд­ність, закон і свобода», Великої Британії — «Бог і право особи». У більшості випадків девіз держави роз­міщений на її гербі, однак він може бути зафіксований і без­посередньо у кон­ституції. Напр., у ст. 2 Кон­ституції Франції за­значені її девіз — «Свобода. Рівність. Братерство» та найважливіший постулат — «Правлі­н­ня народу, народом і для народу». На гербі колиш. СРСР і всіх союз. та автоном. респ. роз­міщувався девіз «Пролетарі всіх країн, єд­найтеся!». Для кожного народу держ. символи стають істор. святинями, оскільки уособлюють досвід нац. державотворе­н­ня. Але за часів СРСР українського народу централізовано була навʼязана рад. символіка, що не мала нічого спільного з нац. самобутністю українців. Держ. символи мають дві осн. ознаки: здатність знака чи звукового вираже­н­ня лаконічно від­ображати істор. або політ. ідеї, що посідають від­повід­не місце у держ. ідеології, етнопсихології, системі заг.-люд. цін­ностей, та офіційність закріпле­н­ня даних знаків у законодавстві країни. З-поміж гол. функцій держ. символіки виділяють пред­ставниц., політ., ідеол. (зокрема виховну) та соц., за допомогою яких роз­криваються глибин­на сутність і при­значе­н­ня держ. символіки, а також осн. шляхи їх впливу на сусп. та індивідуал. сві­домість. Роз­різняють нац. і держ. символіку. Хоча нац. символіка повніше від­ображає самобутність народу, через певні істор. об­ставини вона може набувати чи втрачати статус державної. Так, 1917–21 з від­родже­н­ням укр. державності нац. символіка утвердилась як держ., а з втратою державності внаслідок поразки нац.-визв. змагань — пере­йшла у статус нац. (протягом 1920–30-х рр. вона була нац. символікою укр. визв. руху в Галичині, на Буковині та Закарпат­ті, а також, в ці ж та пізніші часи, ще й в емі­грант. середовищі). Лише з від­родже­н­ням незалежності України на поч. 1990-х рр. нац. символіка знову затв. законодавчо як Д. с. У. В федератив. державах свої символи можуть мати субʼєкти федерацій, в унітар. — адм.-територ. одиниці (в Україні — АР Крим); їх також мають окремі міста та муніципал. утворе­н­ня, однак вони не виражають держ. суверенітет. Див. також Атрибутика, Символіка етнічна і національна.

Держ. герб — офіційно прийнята емблема, виконана за законами геральдики. Тризуб як малий герб України в якості гол. елемента великого герба України затв. по­становою ВР України від 19 лютого 1992 «Про Державний Герб України». Його зображе­н­ня роз­міщене на печатках органів держ. влади та держ. упр., грош. знаках і знаках пошт. оплати, служб. посвідче­н­нях, штампах, бланках держ. установ з обовʼязк. дотрима­н­ням пропорцій зображе­н­ня герба, регламентов. вказаною по­становою. Див. також Герб.

Держ. гімн — урочиста пісня, офіційно ви­значена як символ держ. єд­ності. При виконан­ні держ. гімну належить вставати, демонструючи цим повагу до держави. Перший в історії гімн, який виконується й досі, прийнятий у Японії в 9 ст. Гімн незалеж. України затв. Указом Президії ВР України «Про Державний гімн України» від 15 січня 1992. В його основу покладені слова нац. гімну «Ще не вмерла Україна», написані у 60-х роках 19 ст. укр. поетом, етно­графом і фольклористом П. Чубинським. Музику написав композитор і диригент М. Вербицький.

Держ. прапор — офіц. знак держави у ви­гляді полотнища встановлених роз­мірів одного або кількох кольорів, можливо, з якимось зображе­н­ням, що є символом держави. Держ. прапор обовʼязково встановлюють на будинках держ. установ, його наявність необхідна під час публіч. присутності та ви­ступів найвищих посадових осіб, він су­проводжує пере­бува­н­ня повноваж. пред­ставників держави в ін. країнах. 28 січня 1992 з ініціативи Президента Л. Кравчука сесія ВР України більшістю голосів прийняла По­станову «Про Державний прапор України». Ним став нац. прапор у ви­гляді прямокут. полотнища, що складається з двох рівних за шириною горизонтально роз­таш. смуг: верх­ньої — синього кольору, нижньої — жовтого. Держ. прапор під­німають на будинках держ. установ, посольств, консульств, місій, митниць тощо. У дні нац. урочистостей посольства, місії, консульства вивішують держ. прапори своїх країн. Держ. прапор під­німають також при від­крит­ті між­нар. конф., вручен­ні між­нар. спорт. призів тощо. Також існують держ. комерц., військ.-мор. та ін. прапори. У дні нац. свят держ. прапори вивішують на будинках центр. і місц. держ. закладів, під­приємств, громад. організацій, посольств, місій та торг. пред­ставництв України за кордоном, а також на залізнич. станціях, водних при­станях, вокзалах, суднах військ. і торг. флотів, житл. будинках (під час траур. днів — у приспущеному ви­гляді з чорною стрічкою зверху).

Д. с. У. захищені законом, їх вшанува­н­ня є кон­ституц. обовʼязком громадян України. Неповага до Д. с. У. у ви­гляді публіч. наруги над ними перед­бачає кримінал. від­повід­альність. Існує кілька допоміж. істор. дисциплін, що ви­вчають і регламентують викори­ста­н­ня держ. символів, гол. серед яких — вексилологія, геральдика, емблематика, сфрагістика, фалеристика.

Завантажити статтю