Атрибутика
АТРИБУ́ТИКА (від лат. аttribuo — наділяти, давати) — спеціальна історична дисципліна, що вивчає зовнішні ознаки влади (державні символи), які засвідчують її легітимність. А. виконує функцію носія державниц. ідеї та виступає невід’ємною частиною ідеол. доктрини влади. А. тісно пов’язана з вексилологією, геральдикою, емблематикою, символікою, сфрагістикою (сігіллографією), фалеристикою тощо, досліджує регалії посадової особи держави та держ. символи — герб, прапор, гімн, нагороди. Іноді до держ. атрибутики зараховують штандарт глави держави, держ. печатку, окремі святкові дати, девіз держави. Атрибути держ. влади залежать від типу та форми державності, які поділяються на кочові союзи, осілі імперії, міста-поліси, патримоніальні, династичні, станові, національні, теократичні. Форму держ. устрою зумовлюють нац. своєрідність та істор. традиції країни, а тип — соц. розвиток суспільства. Держави з монарх. формою правління мають такі регалії: велика та мала корони, скіпетр, «держава», трон, церемоніал. зброя та ін. У різних країнах вони мають свою традиц. форму. Так, за часів Козац. держави в Україні існувала традиція застосування цілої низки клейнодів (інсигній). Головні з них — корогви (прапор), булава, бунчук, гербова печатка, литаври, тростинові палиці з сріб. кулями, духові труби, гетьман. шабля та ін. Держ. атрибутами УНР в екзилі були мандат держ. центру УНР в екзилі, держ. печатка УНР, держ. відзнака президента УНР — клейнод, нашийний обладунок гетьмана І. Мазепи, передані остан. президентом в екзилі М. Плав’юком першому президентові незалеж. України Л. Кравчуку. Це свідчить про спадковість атрибутів влади. Нині в Україні офіц. атрибутами Глави держави є: знак Президента України, гербова печатка Президента України, булава та прапор Президента України. Формування А. держави за різних форм устрою відбувається шляхом поєднання та врахування істор. досвіду; на основі наявного типу та форми держ. ладу, що зафіксовані Конституцією; міжнар. правових норм. А. влади досліджують у розрізі істор. процесу суспільства. А. вивчає також всі види супутніх документів (від матеріалів держ. походження до приват. листів, спогадів, щоденників, подорожніх записок), у яких зафіксовано особливості становлення та розвитку атрибутів державності в різні часи. У мистецтві А. — характерна речова ознака міфол. або істор. персонажа (групи), а також алегор. фігури (кіфара — Аполлона, пернач — козац. полковника, серп — селянства, пальмова гілка — миру та ін.). У геральдиці А. широко вживається як емблема певного змісту, має також важл. значення для атрибуції творів образотвор. та декор. мистецтва, особливо середньовічного.
Рекомендована література
- Рум’янцева В. Атрибути козацької символіки // Наука і суспільство. 1988. № 6;
- Братко (Кутинський) О. А. Уявлення про світобудову та їх відображення в українській національній символіці: Нова наукова гіпотеза. К., 1990;
- Іллющенко В. Атрибути предківської слави // ПУ. 1994. № 1–2;
- Бистрицький Є., Білий О. Державотворення в Україні: шляхи легітимації // ПД. 1996. № 1(7); Атрибутика // Спеціальні історичні дисципліни: Зведений бібліогр. довід.-покажч. К., 1997.