Дернові опідзолені ґрунти

Визначення і загальна характеристика

ДЕРНО́ВІ ОПІДЗО́ЛЕНІ ҐРУНТИ́ — типи поліських ґрунтів, які мають своєрідні морфолого-генетичні ознаки, зумовлені характером ґрунто­утворювальних порід, і спільний кількісний критерій коефіцієнта профільного накопиче­н­ня гумусу — 0,04–0,07. Площа 814 тис. га. Сформувалися під добре освітленими лісами з роз­виненим травʼянистим покривом, що зумовлено менш сприятливими умовами для лісу порівняно з місцями заляга­н­ня дерново-підзолистих ґрунтів за едафіч. чин­никами, гол. з яких є трофіч. режим та ступ. зволоже­н­ня. Приурочені пере­важно до піщаних і звʼязно-піщаних ґрунто­утворювал. порід різної генет. природи, а також крейдяно-мергельних і, рідше, су­глинк. порід. Підзоло­утворе­н­ня у Д. о. ґ. роз­вивалося слабше, ніж дерновий процес ґрунтоформува­н­ня. Наслідком остан­нього є виникне­н­ня ґрунтів з недиференці­йов. профілем, значними параметрами на­громадже­н­ня гумусу. Їхній профіль складається з гумус. (в орних ґрунтах 25–30 см, у цілин­них 18–28 см) та пере­хідного (на глиб. 40–60 см змінюється материн. породою) горизонтів. Кількість гумусу ви­значають вмістом фіз. глини та ступ. зволоже­н­ня. В автоморф. піщаних (до 5 % ф. г.) — 0,5–0,7 % гумусу, звʼязно-піщаних (5–10 % ф. г.) — 0,8–1 %, легкосу­глинк. (20–30 % ф. г.) — 2,4–2,8 %, у глеюватих від­повід­но 0,8, 1,2 і 3,3 %, а в гле­йових — 1, 1,4 і 4 %. Ступ. зволоже­н­ня діагностують параметрами коефіцієнтів від­нос. акумуляції гумусу: автоморф. — 0,96–1,25, глеюватий — 1,26–1,6 і гле­йовий — 1,61–2. Піщані і звʼязно-піщані різновиди мають у складі 95–96 % кремнезему, до 2 % заліза й алюмінію, до 0,5–0,7 % калію, 0,4–0,5 % лужноземел. елементів і 0,04–0,06 % фосфору. При збільшен­ні кількості фіз. глини в Д. о. ґ. зменшується вміст кремнезему і, від­повід­но, зро­стає вміст ін. елементів. У звʼязку з цим родючість залежить від кількості фіз. глини. Найнижчою вона є у піщаних і звʼязно-піщаних різновидів через малу кількість пожив. речовин, недо­статню вологоємність, а в гле­йових видів — пере­зволоженість. Агропотенціал с.-г. культур зро­стає від піщаних до легкосу­глинк. (автоморфні і глеюваті): озима пшениця — від 7–9 до 28–32 ц/га за природ. родючості і від 22–24 до 40–42 ц/га за ефективної, озиме жито — від­повід­но від 10–12 до 28–32 ц/га і від 28–29 до 41–44 ц/га, ячмінь — від 6–7 до 20–22 ц/га і від 20–22 до 30–34 ц/га тощо. Під­вище­н­ня родючості здійснюють від­повід. сіво­змінами залежно від спеціалізації землеробства при обовʼязковій наявності в їхній структурі багаторіч. трав з по­єд­на­н­ням системи обробітку, удобре­н­ня, фітомеліорацій. За­стосовують у ліс. і с. господарствах. За типом ґрунто­утворе­н­ня й інтенсивністю гумусонакопиче­н­ня ґрунти на карбонат. крейдяно-мергельних породах аналогічні ґрунтам на ін. материн. породах. Проте, враховуючи специфіку морфол. ознак будови профілю, своєрідність властивостей, їх виділяють в окрему групу (див. Дернові опідзолені карбонатні ґрунти).

Літ.: Полупан М. І., Соловей В. Б., Величко В. А. Нові під­ходи до класифікації ґрунтів Поліс­ся // ВАН. 1998. № 5; Вони ж. Класифікація ґрунтів України // Агрохімія і ґрунто­знавство. Спец. вип. Кн. 1. Х., 2002; Вони ж. Класифікація ґрунтів України. К., 2005.

М. І. Полупан

Завантажити статтю