Дескриптивна лінгвістика

Визначення і загальна характеристика

ДЕ­СКРИПТИ́ВНА ЛІНГВІ́СТИКА (від лат. descriptivus — описовий) — американська школа структурної лінгвістики. Основи заклав Ф. Боас у пр. «Handbook of American Indian Languages» («Довід­ник з мов американських індіанців», Вашинґтон, 1911); остаточно її сформували у 1930–50-х рр. Л. Блумфілд, З. Гар­ріс, Б. Блок, Дж. Трейджер. Виникла у звʼязку з потребою науково описати полісинтет. мови амер. індіанців, не навʼязуючи їм схем, прийнятих для індоєвроп. мов. Осн. постулат Д. л.: мову слід ро­зуміти й описувати з по­гляду її внутр. структури. При цьому мову ви­значають як текст до­стат. довжини; тобто мову і мовле­н­ня не роз­межовують. Це наслідок того, що де­скриптивісти пере­важно працювали з інформантами — носіями мови, аналізуючи їхні висловлюва­н­ня шляхом по­становки серії питань, сформульованих таким чином, щоб від­повідь була лише «так» чи «ні», тобто щоб максимально обмежити субʼєктивізм і опору на значе­н­ня. Пред­ставники Д. л. вважають, що значе­н­ня не може бути критерієм встановле­н­ня й класифікації одиниць мови, оскільки воно базується на інтуїції і є субʼєктив. фактором. Таке ставле­н­ня до значе­н­ня та його ролі в наук. описі було реакцією на зло­вжива­н­ня значе­н­ням при встановлен­ні грамат. категорій з боку молодо­граматиків (лінгвіст. школа в нім. мово­знавстві остан. чверті 19 ст.). Для частини де­скриптивістів від­мова від значе­н­ня стала самоці­л­лю, що викликало критику їх у наук. літ-рі.

Прагнучи макс. обʼєктивності й точності наук. опису мови, де­скриптивісти роз­робили низку ефектив. методик лінгвіст. аналізу з опорою на форми мов. одиниць та їх роз­поділ у мовлен­ні, текс­ті: а) процедури польової лінгвістики, тобто праця з носіями досліджув. мови шляхом по­становки системи питань, від­повіді «так» чи «ні» на які забезпечували дослідника до­статньою інформацією про грамат. статус та семантику одиниць мови; б) дистрибут. аналіз, що спирається на комбінаторику мов. одиниць у текс­ті, на їхнє оточе­н­ня, що є під­ґрунтям для класифікацій одиниць і встановле­н­ня їхньої семантики; в) аналіз за без­посеред. складниками, який випливає з дистрибут. аналізу і роз­глядає мовну одиницю як єд­ність двох ліній. складників: слова — як твірної основи та словотвір. афікса, словосполуче­н­ня — як ядер. і залеж. від нього слова, рече­н­ня — як групу під­мета і групу присудка; аналіз звʼязків між складниками роз­криває закономірності будови одиниць вищого рівня з одиниць нижчого; г) транс­формац. метод, який роз­криває глибин­ну семантику одиниць мови залежно від того, які пере­творе­н­ня своєї форми вони допускають, напр.: словосполуче­н­ня «викона­н­ня пісні» можна пере­творити на «виконувати пісню», «захворюва­н­ня печінки» — на «печінка хворіє», «від­відува­н­ня вчителя» — на «від­відати вчителя» і «вчитель від­відує»; ґ) моделюва­н­ня.

Ці методи набули пошире­н­ня у дослідж. одиниць усіх рівнів мови, зокрема для роз­межува­н­ня значень і в семант. класифікаціях. На основі цих методик здійснено перші спроби машин. пере­кладу й викори­ста­н­ня ЕОМ у мово­знавстві. Роз­роблені амер. ученим Н. Хомським моделі мови широко використовують при побудові алгоритміч. мов. В україністиці методи Д. л. використовують для дослідж. фонем., морфем., і синтакс. рівнів мови, особливо при аналізі текс­тів на ЕОМ.

Літ.: Глисон Г. Введение в де­скриптивную лингвистику. Москва, 1959; Блумфильд Л. Ряд постулатов для науки о языке // Звегинцев В. А. История языко­знания ХІХ и ХХ века в очерках и извлечениях. Москва, 1960. Ч. 2; Пере­бийніс В. Дослідже­н­ня системи фонем української мови структурними методами // Структур.-матем. дослідже­н­ня української мови. К., 1965; Медведєв А. Системи фонем сучасної української мови // Статистичні та структурні лінгвістичні моделі. К., 1966; Методи структурного дослідже­н­ня мов. К., 1968; Использование ЭВМ в лингвистических ис­следованиях. К., 1990.

В. І. Пере­бийніс

Завантажити статтю