Десятинна церква у Києві

ДЕСЯТИ́Н­НА ЦЕ́РКВА у Києві Збудував князь Володимир Великий 986–996 на честь Успі­н­ня Богородиці і пожертвував на її утрима­н­ня десяту частину княжих доходів. Зведена на місці загибелі перших християн-мучеників Федора і його сина Іоана, яких кияни-язичники принесли в жертву. Це був хрестовокупол. шестистовпний муров. храм (роз­міри 32 × 42 м), прикраш. мозаїками, фресками, різьбле­н­ням, виконаними грец. художниками. План і врятовані деталі — саркофаги, мозаїчна під­лога, капітелі колон, фрагменти фресок і мозаїк та ін. — свідчать про вплив мистецтва Херсонеса і візант. стилю ран­ньої доби. Припускають, що Д. ц. мала 13 куполів. Ікони князь Володимир замовляв з Кон­стантинополя. Церк. інтерʼєр взято з Корсунської церкви (нині у межах Севастополя), зокрема ікону Миколи Чудотворця, книги, посуд, одяг. Ікону Божої Матері, врятовану при пограбуван­ні татарами, вважали найдорожчою святинею. Освяче­н­ня храму здійснив другий Київський митрополит Леонтій 11 травня (від­тоді — це перше щорічне церк. свято Київ. Русі). Церква була трьох­престольна: гол. престол — на честь Богородиці, 2-й — св. Миколи Чудотворця, 3-й — св. Климента. Зберігалися останки першого Київського митрополита Михаїла, голова св. папи Климента і мощі його учня Фіви. Князь Володимир мав на меті зробити Д. ц. Великокняжою усипальницею свого роду: насамперед 1007 з Вишгорода пере­ніс останки княгині Ольги, 1011 тут поховано дружину Володимира, візант. царівну Анну, а 1015 — самого князя Володимира. 1044 до церкви пере­несено і поховано останки князів Ярополка та Олега Святославичів, 1078 поховано Ізяслава Ярославича, 1093 — Ро­стислава Мстиславича (онука Ізяслава). Неодноразово Д. ц. була ушкоджена під час пожеж, князів. між­усобиць, нападів ворогів на місто. 1240 зруйнована під час облоги Києва військом монгол. хана Батия. Імовірно, що на місці руїн пізніше побудували деревʼяну церкву. 1636 за наказом митрополита Петра Могили здійснено роз­копки й дослідж. руїн і згодом зведено Малу Десятин­ну церкву (освяч. 1654 митрополитом Сильве­стром Косівим), у якій зберігався давній образ св. Миколи Чудотворця. 1758 церква ре­ставрована на кошти монахині Нектарії (в миру — княжна Наталія Долгорука). 1824–26 дослідж. фундаменту здійснив митрополит Євгеній Болховітінов з археологом-аматором К. Лохвицьким, після чого по­стало пита­н­ня про від­новле­н­ня храму у первіс. ви­гляді. 1828–42 з до­зволу уряду, зламавши решітки мурів разом із фрагментами фресок, мозаїк, кахель, побудували церкву (проект петербур. арх. В. Стасова), яка, однак, не мала нічого спільного з первісною, у ній залишили тільки ікони св. Миколи Чудотворця та Божої Матері. Акад. М. Погодін на­звав нову церкву «несчастным недоразумением». 11 липня 1888 у Д. ц. від­правлено богослужі­н­ня до 900-ліття хреще­н­ня Русі. 1908–14 за по­становою С.-Петербур. археол. комісії здійснено роз­копки під керівництвом Д. Мілєєва. 1929 Д. ц. закрили, а 1936 ро­зібрали як обʼєкт, що не має істор. цін­ності. 1938–39 екс­педиція Ін­ституту археології АН СРСР під керівництвом М. Каргера повністю від­крила і ви­вчила залишки всіх частин Д. ц., зокрема виявлено фрагменти мозаїч. під­логи, фрескового і мозаїч. оздобле­н­ня храму, камʼяні домовини (знахідки зберігаються у Нац. заповід­нику «Софія Київська»). Після 2-ї світової війни фундаменти церкви законсервували. 2004 на Поміс. соборі УПЦ КП створ. фонд на від­будову Д. ц., однак, зважаючи на суперечності, що виникли з цього приводу між духовенством і науковцями, жоден проект від­новле­н­ня храму не затверджено.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю