Діброва Володимир Георгійович

Визначення і загальна характеристика

ДІБРО́ВА Володимир Георгі­йович (11. 08. 1951, м. Сталіно, нині Донецьк) — прозаїк, пере­кладач, літературо­знавець. Кандидат філологічних наук (1988). Член НСПУ (1991). Закін. факультет романо-герман. філології Київ. університету (1973). Викладав англ. мову у Київ. ін­ституті іноз. мов (1977–89), був н. с. Ін­ституту літ-ри АНУ (Київ, 1989–92), завідувач кафедри англ. мови Університету «Києво-Могилян. академія» (1992–93). Від 1993 — у США. Від 1996 — у Гарвард. університеті (м. Кембридж, шт. Мас­сачусетс): ст. викл. каф. словʼян. мов і літ-р, ред. і письмен­ник-резидент Укр. наук. ін­ституту. Один із пред­ставників поколі­н­ня «андеґраундової альтернативи» 70-х рр. (О. Подервʼянський, А. Степаненко, Б. Жолдак та ін.), котрі писали літ. текс­ти (однаково не­прийнятні як з по­гляду панів. соцреалізму, так і народництва більшості дисидентів), не плануючи їх друкувати, а читали у колі друзів, мист. майстернях. Написані в цей час твори Д. «Пісні Бітлз», «Про Пельце», «Звіздонавти» та ін. є дошкул. пародією на абсурдність існува­н­ня «маленької людини» у тоталітар. су­спільстві. У пʼєсах «Двадцять такий-то зʼїзд нашої партії (стено­графічний звіт-опера)» та «Короткий курс» (поч. 90-х рр.) здійснено дотепне деконструюва­н­ня системи рад. міфології. Текст цих пʼєс — знач. мірою набір доведених до абсурду цитат із комуніст. «новомови». Роман «Бурдик» («Березіль», 1997, № 1/2) по­став як проща­н­ня з часами андеґраунду, скарга пред­ставника змарнованого поколі­н­ня, яке не змогло реалізувати себе, коли зникли цензурні заборони. Тут є блискучі пародійні сторінки, присвяч. побутові «втікачів» із незалеж. України до Америки. Оповіда­н­ня «День народже­н­ня» («Курʼєр Кривбасу», 1997, № 7/8) — убивча сатира на новіт. укр. інтелектуалів-ґрантошукачів, які ладні піти на будь-що, аби отримати омріяний контракт на семестр лекцій у провінц. амер. університеті. Д. здійснив пере­клади творів Е. Іонеско (пʼєси «Голомоза спів­ачка», «Урок»), С. Бек­кета (пʼєси «Чекаючи на Ґодо», «Ендшпіль», «Оста­н­ня стрічка Среча», «Все, що падає»; роман «Уот» — премія ім. М. Лукаша, 1991) та низки сучас. шотланд. поетів. Літературо­знав. ста­т­тями поч. 90-х рр. Д. включився у тодішню полеміку щодо шляхів роз­витку новіт. укр. літ-ри. Окремі його твори ви­йшли в пере­кладі англ. мовою у США.

Тв.: Текс­ти з на­звами і без назв. К., 1990; Peltse and Pentameron. Evanston, 1996; Збіговиська. 1999; Вибгане. 2002; Довкола столу: Пʼєси. 2005; Андріївський узвіз: Роман. 2007 (усі — Київ).

Літ.: Іванюк С. Спроба стрибка // Чумац. Шлях. 1992. Ч. 1; Семенченко О. Альтернатива у Києві // Зу­стрічі. 1994. Ч. 8; Стріха М. Проща­н­ня з андерґраундом // Критика. 1997. Ч. 1; …Непо­збувність іронії [інтервʼю з В. Дібровою] // Іронія: Зб. ст. Л.; К., 2006.

М. В. Стріха

Завантажити статтю