Діброва Іван

ДІБРО́ВА Іван (справж. — Гордий Гаврило Васильович; крипт.: І. Д., Г. Г.; 21. 07. 1881, с. Добринівці, нині За­ставнів. р-ну Чернів. обл. — 06. 06. 1917, Ві­день) — письмен­ник, публіцист. Навч. у Чернів. учит. семінарії, звідки 1903 був виключ. через політ. неблагонадійність і увʼязнений. Брав участь у січовому русі на Буковині, поширював друк. органи Укр. рев. партії; налагодив пере­хід через кордон учасників рев. руху, через що був заарешт. удруге. Під час 1-ї світової війни ви­їхав до Відня, де редагував г. «Буковина» та «Нар. голос». За доруче­н­ням СВУ ви­їжджав до Туреч­чини для проведе­н­ня антицар. агітації. Друкувався від 1903 у г. «Буковина», «Народне багатство», «Громадянин», «Іскра», ж. «Промінь». У поезії Д. громадян. мотиви, зокрема змалюва­н­ня злиден. становища селян («І день, і ніч працює хлоп…», «Орач», «Думка хлібороба», «В мужицькій хаті»), вболіва­н­ня за майбутнє («Воскресне Україна»), протест проти соц. не­справедливості («Весна іде», «Зорі на небі сіяють»), пере­плітаються з лірикою коха­н­ня, часто забарвленою в мінорні тони («Спомин», «Ходив я лісами, ходив я степами…», «Була весна, була любов»). У соц.-психол. прозі описав поневіря­н­ня і соц. конфлікти на селі, породжені малоземе­л­лям, зубожі­н­ням та без­прав. становищем, утисками з боку уряд. кіл, а також наро­ста­н­ня актив. протесту й згуртов. боротьби сільс. бідноти проти гнобле­н­ня («Великдень», «Марта», «На грибах», «За землю», «Побіда»). Роз­думами про сенс буття сповне-ні новели автобіогр. характеру «З мого дневника», «Щастя», «Сльози». Написав низку літ.-крит. і публіцист. статей, зокрема «В памʼять сорок семих роковин смерти великого борця Тараса Шевченка» і «Тарас Шевченко (Його життя і значе­н­ня для народу)» (обидві — 1908). Окремі твори Д. на­друк. у кн. «Письмен­ники Буковини початку 20 столі­т­тя» (1958) та «Антологія українського оповіда­н­ня» (т. 2, 1960; обидві — Київ).

Завантажити статтю