Діонісій

ДІОНІ́СІЙ (Валединський Костянтин Миколайович; 04(16). 05. 1877, м. Муром, нині Владимир. обл., РФ — 15. 03. 1960, Варшава) — церковний діяч. 1897 прийняв чернечий постриг, закін. Казан. духовну академію зі ступ. канд. богослов’я (1900). У 1903–11 — ректор Холм. духов. академії; 1911–13 — священик рос.-посол. церкви у Римі. У квітні 1913 висвяч. на єпископа Крем’янецького, вікарія Волин. єпархії. Учасник Всеукр. православ. церк. собору 1918, на 3-й сесії собору очолював комісію з українізації богослужіння. Голова Собору єпископів усієї України (грудень 1918 — січень 1919). Запрошений 1919 до Синоду Укр. Церкви, але від пропозиції відмовився. Співпрацював із Мін-вом ісповідань УНР. Опікувався духов. потребами вояків Армії УНР, інтернов. у Польщі. У липні 1921 польс. уряд визнав Д. керуючим Волин. єпархією у межах Польщі, від 1922 — архієпископ Волинський і Крем’янецький. Благословив до вжитку укр. переклад Служби Божої І. Огієнка (вересень 1921). У лютому 1923 отримав титул митрополита Варшавського і Волинського та очолив Православні Церкви у Польщі (ПЦП), домігся проголошення 13 листопада 1924 томосу Вселен. Царгород. Патріархії про визнання автокефалії ПЦП. У 2-й пол. 20 — 30-х рр. займав обережну позицію щодо українізації ПЦП, але сприяв висвяченню проукраїнськи налаштов. єпископів, зокрема хіротонізував Полікарпа (Сікорського) та Іларіона (Огієнка). Після 2-ї світової війни усунутий від управління ПЦП за звинуваченням у співпраці з нім. окупац. владою. Незважаючи на підписане покаяння Моск. патріархові та заступництво сх. патріархів, 1946 позбавлений права очолювати ПЦП і титулу «блаженнійший»; перебував під наглядом польс. поліції. Автор дослідж. у галузі церк. археології.

Завантажити статтю