Діонісій

ДІОНІ́СІЙ (Валединський Костянтин Микола­йович; 04(16). 05. 1877, м. Муром, нині Владимир. обл., РФ — 15. 03. 1960, Варшава) — церковний діяч. 1897 прийняв чернечий постриг, закін. Казан. духовну академію зі ступ. канд. богословʼя (1900). У 1903–11 — ректор Холм. духов. академії; 1911–13 — священик рос.-посол. церкви у Римі. У квітні 1913 висвяч. на єпис­копа Кремʼянецького, вікарія Волин. єпархії. Учасник Всеукр. православ. церк. собору 1918, на 3-й сесії собору очолював комісію з українізації богослужі­н­ня. Голова Собору єпис­копів усієї України (грудень 1918 — січень 1919). За­прошений 1919 до Синоду Укр. Церкви, але від пропозиції від­мовився. Спів­працював із Мін-вом ісповідань УНР. Опікувався духов. потребами вояків Армії УНР, інтернов. у Польщі. У липні 1921 польс. уряд ви­знав Д. керуючим Волин. єпархією у межах Польщі, від 1922 — архі­єпис­коп Волинський і Кремʼянецький. Благословив до вжитку укр. пере­клад Служби Божої І. Огієнка (вересень 1921). У лютому 1923 отримав титул митрополита Варшавського і Волинського та очолив Православні Церкви у Польщі (ПЦП), домігся проголоше­н­ня 13 листопада 1924 томосу Вселен. Царгород. Патріархії про ви­зна­н­ня автокефалії ПЦП. У 2-й пол. 20 — 30-х рр. за­ймав обережну позицію щодо українізації ПЦП, але сприяв висвячен­ню проукраїнськи налаштов. єпис­копів, зокрема хіротонізував Полікарпа (Сікорського) та Іларіона (Огієнка). Після 2-ї світової війни усунутий від управлі­н­ня ПЦП за звинуваче­н­ням у спів­праці з нім. окупац. владою. Не­зважаючи на під­писане покая­н­ня Моск. патріархові та за­ступництво сх. патріархів, 1946 по­збавлений права очолювати ПЦП і титулу «блажен­нійший»; пере­бував під на­глядом польс. поліції. Автор дослідж. у галузі церк. археології.

Завантажити статтю