Дітеріхс Михайло Костянтинович
ДІТЕРІ́ХС Михайло Костянтинович (Дитерихс Михаил Константинович; 05(17). 04. 1874, С.-Петербург — 08. 10. 1937, м. Шанхай, Китай) — російський військовий діяч. Генерал-лейтенант (1919). Державні нагороди Росії. Закін. Пажес. корпус (1894) і Микол. академію Генштабу (1900). Учасник рос.-япон. війни 1904–05. Від 1906 перебував на службі в Одес. військ. окрузі; від 1910 — нач. мобілізац. відділ. і старший ад’ютант штабу Київ. військ. округу; водночас від 1911 викладав у Київ. військ. училищі. 1910 і 1911 як чл. (від 1909) Київ. відділ. Рос. воєнно-істор. товариства здійснив дослідж. оборон. споруд 14–16 ст. у м. Острог Волин. губ. (нині Рівнен. обл.), результати яких узагальнив у історико-краєзнав. пр. «Острог и Острожское княжество (Очерки областной старины)» // «Военно-истор. вест.», 1911, № 7, 8, 10; 1912, № 1; 1913, № 3, 4 (1909–10 на сторінках цього ж часопису опублікував архівні документи з історії київ. гарнізону 18 ст.). Під час 1-ї світової війни у 1914–16 — нач. оператив. відділ. штабу Пд.-Зх. фронту (під керівництвом О. Брусилова брав участь у розробленні плану т. зв. брусилов. прориву); 1916 — командир Рос. експедиц. корпусу в Салоніках (Греція); у серпні–листопаді 1917 — начштабу Особл. Петрогр. армії, генерал-квартирмейстер Ставки Верхов. головнокомандувача. Рятуючись від переслідувань більшовиків, наприкінці 1917 разом із родиною виїхав до Києва, де мешкав під вигаданим прізвищем. У 1918 — начштабу Чехо-словац. корпусу, який звільнив від більшовиків Примор. обл. Росії і м. Владивосток. Від 1919 — в армії адмірала О. Колчака: начштабу військ Зх. фронту, головнокомандувач Сх. фронту, військ. міністр Омського уряду. Здійснював заг. керівництво розслідуванням обставин вбивства останнього рос. імператора Миколи ІІ та його родини (січень–липень 1919). На знак незгоди з діями О. Колчака вийшов у відставку. 24 липня 1922 земський собор у Владивостоці обрав його правителем Приамур. держ. утворення та воєводою рос. ратних сил Далекого Сходу. 26 липня того ж року своїм указом перейменував Приамур. держ. утворення в Земський приамур. край, а ЗС — у Земську рать. Виступав за відновлення монархії, мав наміри залучити до боротьби Японію. Однак у жовтні 1922 під натиском переважаючих сил більшовиків на чолі влас. армії перейшов рос.-китай. кордон. Спочатку виїхав до Кореї, згодом — у Китай. Один із лідерів рос. білої еміграції на Далекому Сході; 1930 очолив Далекосх. відділ. Рос. заг.-військ. союзу; 1931 обраний почес. чл. Братства рос. правди (бойової організації, що ставила за мету підняти повстання на тер. СРСР); 1931–32 — ред. ж. «Голос России» (вийшов 31 номер). Автор кн. «Убийство царской семьи и членов Дома Романовых на Урале» (Владивосток, 1922; Москва, 1991, т. 1–2).
Рекомендована література
- Тесленко І. М. К. Дітеріхс (1874–1937) — автор нарису з історії Острозького князівства // Осягнення історії: Зб. наук. пр. на пошану проф. М. Ковальського з нагоди 70-річчя. Острог; Нью-Йорк, 1999;
- Цветков В. Генерал Дитерихс, последний защитник империи // Культура. 2004. № 2.
Завантажити статтю
Людина 
