Голубович Михайло Васильович

ГОЛУБО́ВИЧ Михайло Васильович (21. 11. 1943, м. Золотоноша Полтав., нині Черкас. обл. — 09. 10. 2023, Луганськ) — актор, театральний діяч. Чоловік В. Медведенко. Народний артист УРСР (1977). Премія ім. А. Бучми (1996). Член НСТДУ та НСКінУ. Державні нагороди СРСР. Орден князя Ярослава Мудрого 5-го (2011) та 4-го (2013) ступ. Закінчив Київський ін­ститут театрального мистецтва (1967; викл. А. Скибенко та В. Харченко). Від­тоді працював у Ворошилов­градському (нині Луганському) українському музично-драматичному театрі. Створював яскраві сценічні образи, по­значені самобутністю і психологічною проникливістю. Водночас 1996–2005 — очільник управлі­н­ня культури і мистецтв Луганської облдерж­адміністрації. Голова обласної організації Республіканської партії України (від 2004).

У 2014 з початком збройної агресії РФ проти України і створе­н­ням у Луганській області так званої ЛНР під­тримав дії Кремля та очолив місцевий драматичний театр (від 2014 Луганський обласний академічний український музично-драматичний театр еваку­йовано до Сіверськодонецька, а від 2022 — до Сум). За дії, що де­стабілізують Україну та за­грожують її територіальній цілісності, суверенітету та незалежності проти нього за­проваджено персональні обмежувальні заходи (санкційні заходи) Україною, Євросоюзом, Канадою, Великою Британією, Японією, Швейцарією.

Ролі: Колесник («Повія» за Панасом Мирним), Платон («Лиха іскра» І. Карпенка-Карого), Микита («Дай серцю волю, заведе в неволю» М. Кропивницького), Антоніо Тер­рач­чіні («Памʼять серця» О. Корнійчука), Рамзін («Вибір» Ю. Бондарева), Фердинанд («Під­ступність і коха­н­ня» Ф. Шіл­лера), Антоній («Антоній і Клеопатра» В. Шек­спіра), Варав­ва (однойм. пʼєса М. де Гельдерода); у кіно — Базіль («Вʼязні Бомона», 1970, 2 серії, реж. Ю. Лисенко), Карпенко (кінотрилогія «Дума про Ковпака», 1973–76, реж. Т. Левчук), Артем («Як гартувалася сталь», 1974, 6 серій), генерал Гурко («Шлях до Софії», 1977, 5 серій; обидва — т/ф, реж. М. Мащенко), Іван Хміль («Юркові світанки», 1974, 4 серії, т/ф, реж. М. Ільїнський), Сигидин («Високий пере­вал», 1981, 2 серії, т/ф, реж. В. Денисенко), Німий («Легенда про княгиню Ольгу», 1983, 2 серії, т/ф), Іван Сірко («Молитва за геть­мана Мазепу», 2001; обидва — реж. Ю. Іл­лєнко), Василь Сорока («Десь гримить війна», 1986, 3 серії, т/ф, реж. А. Войтецький), Джміль («Дорога на Січ», 1994, реж. С. Омельчук; усі — Київ. кіностудія худож. фільмів ім. О. Довженка), Степан («Гонка з пере­слідува­н­ням», 1980, реж. О. Воронцов, Свердловська кіностудія), Сотник («Колесо історії», 1981, реж. С. Клименко, Одес. кіностудія худож. фільмів).

Літ.: Сатаєва Т. Михайло Голубович // Новини кіноекрана. 1988. № 11; Бакота Л. Про лицарство і честь // УК. 2002. № 7–8; Журавльова Т. Л. Михайло Голубович: Життя, ви­стави, фільми, спогади. Лг., 2003; Антипова А. Народжений у козацькій сорочці // ГУ. 2003, 20 берез.; Лавринець Н. Помер Михайло Голубович — український актор-зрадник, який отримав нагороду від Путіна // Апо­строф [apostrophe.ua]. 2023, 09 жовт.

В. В. Тимошенко

Завантажити статтю