Граничної корисності теорія

Визначення і загальна характеристика

ГРАНИ́ЧНОЇ КОРИ́СНОСТІ ТЕО́РІЯ  — концепція економічної теорії, у якій цін­ність товарів виводять із субʼєктивної оцінки їх корисності та рідкості. Г. к. т. роз­роблена у 70-і рр. 19 ст. пред­ставниками австр. школи (зокрема К. Менґером, Ф. Візером, Є. Бем-Баверком), однак її витоки беруть свій початок ще від Аристотеля, а твердже­н­ня, що ціни товарів залежать від їх корисності, зу­стрічаються у працях економістів 18 ст. Ж. Тюрґо, Е. Кондільяка (обидва — Франція) і Ф. Ґаліані (Італія). Теорію корисності пропагував також Ж.-Б. Сей (Франція), а вдосконалили У. Джевонс (Велика Британія) і Л. Вальрас (Франція), вмонтувавши до неї гранич. аналіз.

В основу Г. к. т. були покладені закони Г. Ґос­сена (Німеч­чина), від­повід­но до яких, у міру по­ступового насиче­н­ня потреб, корисність блага падає із збільше­н­ням його запасів. Чим більшими є запаси, тим меншою стає корисність, а від­так і цін­ність кожної на­ступ. одиниці благ. У працях прибічників Г. к. т. змістовне ви­значе­н­ня цін­ності (так само, як і корисності) із самого початку носило субʼєктив. характер, зокрема К. Менґер вважав, що цін­ність не може існувати поза сві­домістю господарюючих субʼєктів. У центрі екон. аналізу теоретиків субʼєктив. школи були операції окремих учасників госп. процесу. Праці пред­ставників австр. школи, а також британ. економістів У. Джевонса і А. Маршал­ла (під­дав певному пере­гляду положе­н­ня Г. к. т.) поклали початок формуван­ню одного з найважл. роз­ділів сучас. екон. теорії — мікроекон. аналізу.

Посилаючись на те, що класична політ­економія приділяла порівняно мало уваги конкуренції і процесам ринк. ціно­утворе­н­ня, прибічники Г. к. т. пере­містили предмет дослідж. у сферу обігу. Від­повід­но до їх уявлень, процес формува­н­ня цін­ності роз­гортається на ринку, де від­бувається взаємодія індивідуал. оцінок покупців і продавців того чи ін. госп. блага. Тому ціна від початку і до кінця є продуктом субʼєктив. ви­значень цін­ності. В елементар. схемі обміну кожен покупець роз­вʼязує для себе про­блему: яку кількість свого товару він готовий від­дати в обмін за потрібне йому благо. Ринк. ціна регулюється оцінками «гранич. покупця» і «гранич. продавця», причому ці «граничні пари» ви­значають у такий спосіб, щоб забезпечити рівновагу між кількістю бажаючих купити благо за даною ціною і кількістю осіб, які прагнуть його продати за цією ціною. Тим самим у Г. к. т. фактично від­творювалася колишня концепція ви­значе­н­ня цін­ності товару попитом і пропозицією, але тепер вона включала опис механізму взаємодії індивідуал. оцінок.

Корисність блага роз­глядалася прибічниками Г. к. т. як певна абсолютно реальна психол. категорія, яка у кожному конкрет. випадку ви­значається ієрархією потреб учасників обміну, мірою задоволе­н­ня цих потреб та ін. факторами. У багатьох пред­ставників Г. к. т. не виникало сумнівів щодо можливості точного виміру корисності (зокрема за допомогою субʼєктив. від­чут­тів), а їх теор. побудови перед­бачали можливість матем. опису цих величин. У своїх працях основоположники Г. к. т. не­змін­но дотримувалися твердже­н­ня про спадаючий характер функції корисності, причому сам закон спадної корисності у ряді випадків наділявся універсальною сферою дії. У теор. схемах ціно­утворе­н­ня дія цього закону слугувала перед­умовою забезпече­н­ня ринк. рівноваги. Згідно Г. к. т., в основі цін засобів виробництва («продуктив. благ»), які з точки зору кінцевого споживача не є без­посередньо корисними, лежить цін­ність похідного характеру. Загальна ж цін­ність благ, що беруть участь у виробництві, регулюється гранич. корисністю кінцевого продукту, використовуваного для задоволе­н­ня особистих потреб. На­прикінці 19 ст. характеристика корисності факторів виробництва отримала подальшу конкретизацію у звʼязку із роз­витком теорії гранич. продуктивності.

У процесі подальшого роз­витку екон. теорії сформувалися два напрямки, що зберегли єд­ність осн. теор. принципів, але при цьому від­різнялися у трактуван­ні про­блем виміру корисності: прихильники кардиналіст. напрямку пропонували штучні способи виміру абсолют. величини корисності; прибічники ординаліст. концепції виділяли як вихідний пункт теор. міркувань виявлену на ринку пере­вагу покупця і висунули ряд ґрунтов. критич. за­уважень з приводу теор. побудов австр. школи. Проте від­межува­н­ня від субʼєктивіст. крайнощів у трактуван­ні категорій означало не стільки ревізію основ поперед. теорії, скільки модернізацію її деяких вихідних умов, завдяки чому від­кривалася можливість для подальшого формально-логіч. аналізу. Загалом Г. к. т. не дала теор. об­ґрунтува­н­ня ціно­утворе­н­ня в умовах масового товар. виробництва, однак по­становка про­блеми ви­значе­н­ня мінової цін­ності, ролі попиту і пропозиції в її роз­вʼязан­ні на основі викори­ста­н­ня гранич. аналізу привернули до неї значну увагу вчених-економістів.

Літ.: Селигмен Б. Основные течения современ­ной экономической мысли / Пер. с англ. Москва, 1968; Калашников А. П. Современ­ный маржинализм: Критика теории и практики. К., 1982; Блауг М. Экономическая мысль в ретро­спективе / Пер. с англ. Москва, 1994.

С. І. Киреєв

Завантажити статтю