Граничної продуктивності теорія

ГРАНИ́ЧНОЇ ПРОДУКТИ́ВНОСТІ ТЕО́РІЯ — концепція економічної теорії, яка аналізує роль різних факторів виробництва у створен­ні продукту, а також роз­поділ продукту між основними агентами ринкової економіки з позицій субʼєктивізму. Повна назва — теорія гранич. продуктивності факторів виробництва. Разом із теорією гранич. корисності, що акцентує увагу на сферах обміну і спожива­н­ня, Г. п. т. утворює серцевину маржиналізму. Осн. положе­н­ня Г. п. т. сформулював ще у 1-й пол. 19 ст. І.-Г. фон Тюнен (Німеч­чина), однак повна роз­робка її положень на­прикінці 19 ст. повʼязана з іменем Дж.-Б. Кларка (США), який, взявши за основу теорію факторів виробництва Ж.-Б. Сея (Франція), стверджував, що вартість продукції створюється трьома осн. вироб. факторами: працею, капіталом і землею (природ. ресурсами). Кожен з цих факторів бере участь у процесі виробництва вартості, тому всі вони однаковою мірою є продуктив., від­повід­но доходи на кожен з них (заробітна плата — на працю, від­соток — на капітал, рента — на землю) слід роз­глядати як результат продуктив. внеску, роз­рахованого пропорц. його частці у витратах виробництва. Сукупна вартість продукту складається з «внесків» трьох факторів і доходів на них. Закон спадної родючості землі, серед прибічників якого був, зокрема, британ. економіст Д. Рікардо, перед­бачив Г. п. т. у кількісній оцінці продуктивності факторів та їх вартості з позицій гранич. величин. У Г. п. т. участь кожного фактора у створен­ні вартості ви­значається його гранич. продуктивністю, тобто величиною створюваного ним гранич. продукту, під яким ро­зуміється приріст продукції, отриманий у результаті збільше­н­ня даного вироб. фактора на одиницю при не­змін­ній величині решти факторів. Поня­т­тя гранич. продукту перед­бачає, що у не­змін. тех. умовах послідовне збільше­н­ня одного з вироб. факторів на одиницю при не­змін. величині ін. призводить до спадаючого приросту продукції. У неокласич. теорії це положе­н­ня називають законом спадної продуктивності послідов. витрат. Від­повід­но до нього, за­стосува­н­ня кожного даного фактора залежить від спів­від­ноше­н­ня цін гранич. продукту та одиниці фактора, до якого від­носиться даний гранич. продукт (одного робітника, одиниці вироб. устаткува­н­ня, земел. площі тощо). Коли на­стає рівновага, подальше збільше­н­ня витрат фактора стає нерентабельним. Гранич. продукт ви­значає «справедливий» («природ.») рівень доходу, сплачуваного кожному з факторів. Закон спадної продуктивності може бути здійсненим лише в умовах досконалої конкуренції, яка є гіпотетич. кон­струкцією і перед­бачає від­сутність барʼєрів для вільного пере­міще­н­ня факторів виробництва і повну інформацію про можливості їх прибутк. вкладе­н­ня. Отже, досконала конкуренція — ідеал. обʼєкт, який на­справді не існує. Якщо немає пере­шкод для конкуренції і від­носні ціни факторів виробництва змінюються від­повід­но до змін гранич. продуктивності, заробітна плата, від­соток і рента будуть ціною факторів виробництва, спів­падаючою з їх гранич. продуктивністю. У цій теорії процеси виробництва та роз­поділу вартості мають єдину основу — гранич. продукт факторів. Вартість продукції ви­значається як сума добутків кількості кожного з вироб. факторів на його граничну продуктивність, до­данки суми функціонально ви­значають частку факторів при роз­поділі сусп. продукту.

У Г. п. т., так само, як і в теорії факторів виробництва, що їй пере­дувала, важливу увагу приділено аналізу прибутку. Дж.-Б. Кларк повʼязував наявність прибутку з особливою функцією капіталіста-під­приємця, що по­єд­нує фактори у єдиному вироб. процесі. А. Маршалл (Велика Британія) виділяв особл. фактор виробництва — менеджмент — і вважав під­приємниц. прибуток (у знач. його частині) винагородою цього фактора. Водночас він пояснював джерело прибутку квазірентою, існува­н­ня якої повʼязував із від­носною не­гнучкістю цін на продукцію у короткочас. періоді. У довгочас. періоді квазірента, згідно теорії А. Маршал­ла, не повин­на існувати. Але оскільки на умови довгочас. рівноваги завжди накладені умови короткочас. рівноваги, то завжди існує і квазірента. Свої концепції прибутку висунули також Ф. Найт і Й. Шумпетер (обидва — США). Від­повід­но до Г. п. т., система досконалої конкуренції забезпечує мін. витрати на одиницю продукції, що від­повід­ає закону рівності зважених гранич. продуктивностей усіх факторів (гранич. продуктивностей, поділених на ціни факторів), який ви­значає, на думку прибічників теорії, оптимал. викори­ста­н­ня вироб. ресурсів. Ця система також забезпечує ефективне викори­ста­н­ня кожного окремого ресурсу в різних за­стосува­н­нях й ґрунтується на законі однакової гранич. продуктивності одного ресурсу у різних вироб. процесах при однаковій ціні на даний ресурс.

Теорії гранич. продуктивності із самого початку ви­ступали, з одного боку, як вираже­н­ня потреби під­приємця в оптимізації викори­ста­н­ня осн. факторів виробництва на мікрорівні, з ін. — як об­ґрунтува­н­ня «справедливого роз­поділу» вартості між агентами виробництва на мікро- і макрорівнях. Якщо у першому випадку роз­виток Г. п. т. виявився загалом плідним і заклав основи нового наук. напряму — теорії фірм, то результати дослідж. соц. аспектів роз­поділу були менш значущими. У мікро­аналізі Г. п. т. працює виключно як механізм ви­значе­н­ня рац. структури витрат виробництва у рамках оптимізації стратегії фірми, від­ображаючи важливі тех.-екон. пропорції виробництва. Водночас Г. п. т. широко використовується у макроекон. моделюван­ні. Більшість моделей (особливо неокласичні) містять формули рівності заробіт. плати гранич. продукту праці і норми прибутку (від­сотка) гранич. продукту капіталу. Встановлені Г. п. т. закономірності і нині активно за­стосовують (з певними модифікаціями) для ви­значе­н­ня параметрів вироб. функцій.

Завантажити статтю