Графіт

ГРАФІ́Т (нім. Graphit, від грец. γράϕω — пишу) — мінерал класу самородних неметалів, поліморфний різновид вуглецю зі структурою верствуватого типу. Жирний на дотик, дуже мʼякий. Має високі електро­провід­ність (1000–1400 Ом м²/м), тепло­провід­ність та вогнетривкість (т-ра плавле­н­ня 3850 ± 50 °С), низький коефіцієнт тертя, високу хім. інертність. За структурою роз­різняють лускуватий, щільнокри­сталіч. і прихованокри­сталіч. («аморфний») Г. Утворюється при кри­сталізації з магми, регіон. метаморфізмі осадоч. порід, збагачених органіч. речовинами, зокрема й камʼяним вугі­л­лям, при контактовому метаморфізмі карбонат. порід, а також при пневматоліто-гідротермал. процесах. Україна володiє великими родовищами Г., пере­важно кри­сталiч. лускуватого, який є найцiн­нішим. Родовища такого Г. характернi для докембрiй. метаморф. порiд і поширені в межах УЩ. Вони утворюють Укр. графітоносну провінцію, до якої входять 4 графітоносні р-ни: Бердичів., Побуз., Криворіз. та Приазовський. Ві­домі понад 100 родовищ і рудо­проявів Г. У держ. балансі запасів корис. копалин України враховано 5 родовищ: Завал­лів., Балахів., Петрівське — у Кіровогр., Троїц. — у Запоріз., Маріупол. — у Донец. обл. Графіт. концентрат, одержуваний шляхом збагаче­н­ня руд, використовують в електротех., металург., хім. та ін. галузях промисловості для виробництва вогнетрив. матеріалів і виробів, мастил для машин, фарб, олівців тощо.

Завантажити статтю