Гриби

Визначення і загальна характеристика

ГРИБИ́ (Fungi, Mycota) — царство безхлорофільних організмів. Г. — гетеротрофи, живляться орган. речовинами осмотично (абсорбтивне живлення), одержуючи необхідні елементи або з мертвого субстрату — сапротрофи (сапрофіти), або з ін. живих організмів (паразити). Деякі види Г. перебувають у симбіозі з водоростями (лишайники) або судин. рослинами (Г.-мікоризоутворювачі). В екосистемах Г. виконують роль редуцентів. Г. поширені по всій Земній кулі, їх заг. кількість коливається від 70 тис. до 100 тис. видів. За складністю будови вегетатив. тіла (талому) Г. поділяють на нижчі та вищі. Нижчі Г. характеризуються примітив., неклітин. будовою вегетатив. тіла у вигляді голого, позбавленого оболонки амебоїду або окремих нитчастих структур (гіф), позбавлених попереч. перегородок. Сплетіння гіф називається міцелієм (грибницею). Вищі Г. об’єднують форми, у яких гіфи міцелію мають поперечні перегородки, тобто є багатоклітинними. Гіфи мають вигляд циліндрич. трубок до 10 мкм у діаметрі; характеризуються верхівковим (апікальним) ростом та інтенсив. галуженням, всередині виповнені протоплазмою. Переважна більшість Г. має мікроскоп. розміри, отже належить до мікроміцетів. У деяких Г. з міцелію розвиваються плодові тіла (карпофори) або масивні щільні сплетіння (строми, склероції) досить великих розмірів. Такі Г. називаються макроміцетами. Поділ на макро- та мікроміцети є умовним, оскільки осн. частину плодових тіл макроміцетів формує мікроскоп. міцелій. Клітина Г. складається з клітин. оболонки, ломасом, цитоплазми з цитоплазмат. мембраною, ендоплазмат. сіткою, мітохондріями, рибосомами, диктіосомами та ядрами. В різних групах Г. відомі одно-, дво- або багатоядерні клітини. Ядро кулястої форми, оточене подвій. мембраною, має ядерце та хромосоми з ДНК. Розміри ядер у різних видів Г. коливаються від 2–3 мкм у діаметрі до кількох десятків мкм. Клітинні оболонки Г. складаються з хітину, полісахаридів, зокрема глюканів, а також білків та ліпідів, мають фібрилярну будову у вигляді білк. мікротрубочок, розташ. кількома шарами. Г. розмножуються вегетатив., нестатевим та статевим способами. Осн. репродуктив. органом Г. при всіх способах розмноження є спори. Вони відрізняються за будовою, шляхами утворення (екзогенне — безпосередньо на міцелії або на його спеціаліз. виростах; ендогенне — в різних споровмістищах), поширенням, біол. призначенням. Вегетативне розмноження відбувається шляхом відокремлення фрагментів міцелію, які розвиваються в новий міцелій. Відоме також вегетативне розмноження шляхом брунькування міцелію або окремих його клітин (у дріжджових та деяких ін. Г.), внаслідок чого утворюються тонкостінні спори — оїдії. У деяких Г. гіфи міцелію розпадаються на окремі клітини, які функціонують як спори вегетатив. розмноження (тонкостінні безбарвні артроспори та товстостінні темнозабарвлені хламідоспори). За способом утворення спори нестатевого розмноження поділяють на ендо- та екзогенні. До перших належать рухливі зооспори з одним або двома джгутиками (планоспори) та нерухомі безджгутикові спорангіоспори (апланоспори), що утворюються всередині спорангіїв, з яких виходять назовні внаслідок руйнації оболонки або через різні спеціаліз. отвори. До екзоген. спор нестатевого розмноження належать конідії, які формуються безпосередньо на міцелії або на простих чи диференційов. гіфах — конідієносцях. Статеве розмноження у Г. полягає в злитті гаплоїд. гамет (чол. та жін.), внаслідок чого утворюється зигота.

До серед. 20 ст. залишалося дискусійним питання про системат. положення Г.: одні дослідники відносили їх до рослин, інші — до тварин. З рослинами їх поєднують такі ознаки, як верхівковий ріст, відсутність рухливості у вегетатив. стані; з тваринами — утворення сечовини в процесі азотового обміну, глікогену — в процесі вуглецевого обміну. До індивід. ознак Г. належать: роль Г. в екосистемах як редуцентів; абсорбтивний тип живлення; переважання в циклі розвитку гаплоїд. фази над диплоїдною; відсутність зміни поколінь та чіткої відмежованості індивідуума від популяції. На сучас. етапі дослідж. посилюється тенденція подальшого перегляду системат. положення окремих груп Г. (т. зв. грибоподіб. організмів), яких на основі низки важливих ознак відносять до ін. царств живих організмів. За специфікою будови та розмноження Г. поділяють на 4 відділи: Chytridiomycota, Zygomycota, Ascomycota, Basidiomycota, а кожний відділ — на класи. Існує також група анаморфних, або мітоспорових Г., представлена конідіальними (нестатевими) стадіями переважно аскоміцетів, яку розглядають в межах відділу Ascomycota sensu lato. Екол. значення Г. визначається різноманіттям умов їх існування і трофіч. зв’язків. За ознаками трофіч. і топіч. зв’язків з середовищем і представниками ін. груп живих організмів виділяють екол. групи Г.: сапротрофи (гумусові та підстилкові), паразити, ксилотрофи, мікотрофи, бріотрофи, сфагнотрофи, герботрофи, копротрофи, Г. філосфери рослин, мікоризні Г., ентомофіл. Г., ґрунт. Г., водні Г. тощо. Представники цих та ін. екол. груп відіграють велику роль у кругообігу речовин в природі. Ґрунт. та водні сапротрофи беруть участь у мінералізації орган. речовини. Ксилотрофи здійснюють трансформацію деревини в ліс. екосистемах. При цьому сапротрофні ксилотрофи відповідають за деструкцію мертвої деревини, тоді як паразитні ксилотрофи уражують живі дерева, викликаючи різні типи гнилей. Деякі з них потім продовжують розвиток на відмерлій деревині, переходячи до сапротрофізму. Ґрунт. Г. — мікоризоутворювачі, сприяють нормал. розвитку дерев та чагарників як при створенні нових лісонасаджень, так і в природ. ліс. екосистемах різного віку. Серед макроміцетів лісів з різних екол. груп, зокрема серед мікоризних Г., чимало цінних їстів. видів, які є об’єктом пром. заготівлі (в Карпатах, на Волині, Слобожанщині). Деякі види сапротроф. мікроміцетів використовуються у хлібопекар., кондитер., винороб. (дріжджі), молоч. (при виготовленні сирів, кисломолоч. продукції) та ін. галузях промисловості. В останні десятиріччя велика увага приділяється дослідж. макро- та мікроміцетів з різних екол. груп як продуцентів біологічно активних речовин. Деякі з них вже використовуються фармацевт. підприємствами для одержання антибіотиків, онкостатиків, імуномодуляторів, радіопротекторів. Проте Г. з різних екол. груп мають не тільки позитивне значення. Г.-паразити викликають епіфітотії хвороб с.-г. та ліс. культур. Чимало видів паразит. Г. є збудниками мікозів людини і тварин, що важко піддаються лікуванню. Г.-сапротрофи також виявляють за певних умов негативні властивості, викликаючи явище біокорозії. Вони розвиваються на різних природ. і штуч. матеріалах і виробах, псують їх зовн. вигляд, руйнують структуру. Зокрема, Г.-сапротрофи викликають біопошкодження пам’яток культури: архіт. та археол. монументів, картин, кераміки, старовин. книг і рукописів тощо. Деякі Г. можуть спричинити тяжкі або смертел. отруєння.

Завантажити статтю