Гриби

ГРИБИ́ (Fungi, Mycota) — царство без­хлорофільних організмів. Г. — гетеротрофи, живляться орган. речовинами осмотично (абсорбтивне живле­н­ня), одержуючи необхідні елементи або з мертвого субстрату — са­протрофи (са­профіти), або з ін. живих організмів (паразити). Деякі види Г. пере­бувають у симбіо­зі з водоростями (лишайники) або судин. рослинами (Г.-мікоризо­утворювачі). В екосистемах Г. виконують роль редуцентів. Г. поширені по всій Земній кулі, їх заг. кількість коливається від 70 тис. до 100 тис. видів. За складністю будови вегетатив. тіла (талому) Г. поділяють на нижчі та вищі. Нижчі Г. характеризуються примітив., неклітин. будовою вегетатив. тіла у ви­гляді голого, по­збавленого оболонки амебоїду або окремих нитчастих структур (гіф), по­збавлених попереч. пере­городок. Сплеті­н­ня гіф називається міцелієм (грибницею). Вищі Г. обʼ­єд­нують форми, у яких гіфи міцелію мають поперечні пере­городки, тобто є багатоклітин­ними. Гіфи мають ви­гляд циліндрич. трубок до 10 мкм у діаметрі; характеризуються верхівковим (апікальним) ростом та інтенсив. галуже­н­ням, всередині виповнені протоплазмою. Пере­важна більшість Г. має мікро­скоп. роз­міри, отже належить до мікроміцетів. У деяких Г. з міцелію роз­виваються плодові тіла (карпофори) або масивні щільні сплеті­н­ня (строми, склероції) досить великих роз­мірів. Такі Г. називаються макроміцетами. Поділ на макро- та мікроміцети є умовним, оскільки осн. частину плодових тіл макроміцетів формує мікро­скоп. міцелій. Клітина Г. складається з клітин. оболонки, ломасом, цитоплазми з цитоплазмат. мем­браною, ендоплазмат. сіткою, мітохондріями, рибосомами, диктіосомами та ядрами. В різних групах Г. ві­домі одно-, дво- або багато­ядерні клітини. Ядро кулястої форми, оточене по­двій. мем­браною, має ядерце та хромосоми з ДНК. Роз­міри ядер у різних видів Г. коливаються від 2–3 мкм у діаметрі до кількох десятків мкм. Клітин­ні оболонки Г. складаються з хітину, полісахаридів, зокрема глюканів, а також білків та ліпідів, мають фібрилярну будову у ви­гляді білк. мікротрубочок, роз­таш. кількома шарами. Г. роз­множуються вегетатив., не­статевим та статевим способами. Осн. ре­продуктив. органом Г. при всіх способах роз­множе­н­ня є спори. Вони від­різняються за будовою, шляхами утворе­н­ня (екзоген­не — без­посередньо на міцелії або на його спеціаліз. виростах; ендоген­не — в різних споровмістищах), пошире­н­ням, біол. при­значе­н­ням. Вегетативне роз­множе­н­ня від­бувається шляхом від­окремле­н­ня фрагментів міцелію, які роз­виваються в новий міцелій. Ві­доме також вегетативне роз­множе­н­ня шляхом брунькува­н­ня міцелію або окремих його клітин (у дріжджових та деяких ін. Г.), внаслідок чого утворюються тонкостін­ні спори — оїдії. У деяких Г. гіфи міцелію роз­падаються на окремі клітини, які функціонують як спори вегетатив. роз­множе­н­ня (тонкостін­ні без­барвні артроспори та товстостін­ні темнозабарвлені хламідоспори). За способом утворе­н­ня спори не­статевого роз­множе­н­ня поділяють на ендо- та екзоген­ні. До перших належать рухливі зооспори з одним або двома джгутиками (планоспори) та нерухомі без­джгутикові спорангіоспори (апланоспори), що утворюються всередині спорангіїв, з яких виходять назовні внаслідок руйнації оболонки або через різні спеціаліз. отвори. До екзоген. спор не­статевого роз­множе­н­ня належать конідії, які формуються без­посередньо на міцелії або на простих чи диференці­йов. гіфах — конідієносцях. Статеве роз­множе­н­ня у Г. полягає в злит­ті гаплоїд. гамет (чол. та жін.), внаслідок чого утворюється зигота.

До серед. 20 ст. залишалося дис­кусійним пита­н­ня про системат. положе­н­ня Г.: одні дослідники від­носили їх до рослин, інші — до тварин. З рослинами їх по­єд­нують такі ознаки, як верхівковий ріст, від­сутність рухливості у вегетатив. стані; з тваринами — утворе­н­ня сечовини в процесі азотового обміну, глікогену — в процесі вуглецевого обміну. До індивід. ознак Г. належать: роль Г. в екосистемах як редуцентів; абсорбтивний тип живле­н­ня; пере­важа­н­ня в циклі роз­витку гаплоїд. фази над диплоїдною; від­сутність зміни поколінь та чіткої від­межованості індивідуума від популяції. На сучас. етапі дослідж. посилюється тенденція подальшого пере­гляду системат. положе­н­ня окремих груп Г. (т. зв. грибоподіб. організмів), яких на основі низки важливих ознак від­носять до ін. царств живих організмів. За специфікою будови та роз­множе­н­ня Г. поділяють на 4 від­діли: Chytridiomycota, Zygomycota, Ascomycota, Basidiomycota, а кожний від­діл — на класи. Існує також група анаморфних, або мітоспорових Г., пред­ставлена конідіальними (не­статевими) стадіями пере­важно аскоміцетів, яку роз­глядають в межах від­ділу Ascomycota sensu lato. Екол. значе­н­ня Г. ви­значається різномані­т­тям умов їх існува­н­ня і трофіч. звʼязків. За ознаками трофіч. і топіч. звʼязків з середовищем і пред­ставниками ін. груп живих організмів виділяють екол. групи Г.: са­протрофи (гумусові та під­стилкові), паразити, ксилотрофи, мікотрофи, бріотрофи, сфагнотрофи, герботрофи, ко­протрофи, Г. філо­сфери рослин, мікоризні Г., ентомофіл. Г., ґрунт. Г., водні Г. тощо. Пред­ставники цих та ін. екол. груп ві­ді­грають велику роль у кругообігу речовин в природі. Ґрунт. та водні са­протрофи беруть участь у мінералізації орган. речовини. Ксилотрофи здійснюють транс­формацію деревини в ліс. екосистемах. При цьому са­протрофні ксилотрофи від­повід­ають за де­струкцію мертвої деревини, тоді як паразитні ксилотрофи уражують живі дерева, викликаючи різні типи гнилей. Деякі з них потім продовжують роз­виток на від­мерлій деревині, пере­ходячи до са­протрофізму. Ґрунт. Г. — мікоризо­утворювачі, сприяють нормал. роз­витку дерев та чагарників як при створен­ні нових лісонасаджень, так і в природ. ліс. екосистемах різного віку. Серед макроміцетів лісів з різних екол. груп, зокрема серед мікоризних Г., чимало цін­них їстів. видів, які є обʼєктом пром. заготівлі (в Карпатах, на Волині, Слобожанщині). Деякі види са­протроф. мікроміцетів використовуються у хлібопекар., кондитер., винороб. (дріжджі), молоч. (при виготовлен­ні сирів, кисломолоч. продукції) та ін. галузях промисловості. В остан­ні десятиріч­чя велика увага приділяється дослідж. макро- та мікроміцетів з різних екол. груп як продуцентів біо­логічно активних речовин. Деякі з них вже використовуються фармацевт. під­приємствами для одержа­н­ня антибіо­тиків, онко­статиків, імуномодуляторів, радіо­протекторів. Проте Г. з різних екол. груп мають не тільки позитивне значе­н­ня. Г.-паразити викликають епіфітотії хвороб с.-г. та ліс. культур. Чимало видів паразит. Г. є збудниками мікозів людини і тварин, що важко під­даються лікуван­ню. Г.-са­протрофи також виявляють за певних умов негативні властивості, викликаючи явище біо­корозії. Вони роз­виваються на різних природ. і штуч. матеріалах і виробах, псують їх зовн. ви­гляд, руйнують структуру. Зокрема, Г.-са­протрофи викликають біо­по­шкодже­н­ня памʼяток культури: архіт. та археол. монументів, картин, кераміки, старовин. книг і рукописів тощо. Деякі Г. можуть спричинити тяжкі або смертел. отрує­н­ня.

Завантажити статтю