Григоріанський календар

ГРИГОРІА́НСЬКИЙ КАЛЕНДА́Р (новий стиль) — сонячний календар, за яким час весняного рівноде­н­ня теоретично припадає на 21 березня. Г. к. є реформов. Юліанським календарем (Ю. к.; за­провадж. Юлієм Цезарем у 46 р. до н. е.) — простої системи лічби днів, у якій три роки по­спіль рахували по 365, а у четвертому — 366 діб, внаслідок чого рік тривав у середньому 365,25 доби, що на 0,0078 доби довше, ніж тропіч. рік (365,2422 доби). Таким чином, за Ю. к. весняне рівноде­н­ня кожні 128 р. зміщувалося на одну добу (або на три доби кожні 400 р.) ближче до лютого. У 325 р. на Нікей. церк. соборі ухвалено святкувати християн. Пасху (див. Великдень) у першу неділю після весняної повні, яка на­стає після весняного рівноде­н­ня (21 березня за Ю. к.). Але в серед. 2 тисячолі­т­тя стало очевидним, що дата Пасхи зміщується ближче до літа, оскільки часто припадає не після першої (весняної), а після другої повні. Пита­н­ня календар. реформи обговорювали на Базел. (1437), Латеран. (1512–17) і Тридент. (1545–63) церк. соборах. Здійснив її Папа Григорій ХІІІ у 1582, опираючись на роз­рахунки італ. астронома Л. Ліліо та нім. математика Х. Клавіуса. Того року на­ступним числом після 4 жовтня рахували 15 жовтня, — отож, дата весняного рівноде­н­ня повернулася з 11 на 21 березня, а щоб часова похибка в майбутньому не на­громаджувалася, прийнято з кожних 400 р. вилучати три доби, вважаючи простими ті столітні роки, число сотень яких не ділиться без остачі на 4. Тому 1700, 1800 і 1900 роки в Ю. к. були високосними, а в Г. к. — простими, внаслідок чого різниця між Г. к. і Ю. к. у 20–21 ст. досягла 13-ти діб. Середня за 400 р. тривалість року у Г. к. становить 365,2425 доби, що на 26 сек. більше тривалості тропіч. року, тому похибка в одну добу на­громаджується прибл. за 3300 років. Момент весняного рівноде­н­ня у Г. к. кожні 4 р. коливається в інтервалі 0,76 доби, кожні 400 р. — 2,15 доби, напр., у 1-й пол. 20 ст. він припадав частіше на 21, ніж на 20 березня, на­прикінці 20 ст. — навпаки. На 19 березня весняне рівноде­н­ня в Г. к. припадає пере­важно у 2-й пол. того столі­т­тя, яке йде за столітнім високос. роком (як-от, у 17 і 21 ст.). Г. к. був прийнятий від­разу ж в Італії, Португалії, Іспанії та на нім. катол. землях, 1699 — нім. проте­стантами, 1752 — у Великій Британії та її колоніях, 1753 — у Швеції, 1873 — Японії, 1912 — Китаї, 1918 — Росії та Україні, 1923 — Греції.

Літ.: Бикерман Э. Хронология древнего мира. Москва, 1975; Селешников С. И. История календаря и хронология. 3-е изд. Москва, 1977; Климишин І. А. Календар і хронологія. Ів.-Ф., 2002.

І. А. Климишин

Завантажити статтю