Води України

Визначення і загальна характеристика

ВО́ДИ УКРАЇ́́НИ — сукупність всіх місцевих вод у рідкому, твердому і газоподібному станах, а також транзитні води, що надходять з суміжних територій та беруть участь у всіх природних ланках кругообігу води у межах території України.

Поверхн. й під­земні води та атмо­сферна вода, роз­таш. у межах тер. країни, незалежно від місця та типу походже­н­ня й обʼєму, складають єдиний держ. водний фонд. На території України нараховується 63 119 річок і струмків, з яких 63 029 — малі річки (пл. водозбору менше 2000 км²), 81 — середні річки (пл. водозбору від 2000 до 50 000 км²), 9 — великі річки (пл. водозбору більше 50 000 км²); бл. 20 тис. озер; майже 28 тис. ставків; 1160 водо­сховищ.

Гідро­граф. мережа України пред­ставлена річк. системами — Вісли, Дні­пра, Дністра, Дунаю, Пд. Бугу, Сівер. Дінця та річками Приазовʼя і Причорноморʼя.

Бас. Вісли ви­окремлюється на Пн. Зх. України. В його межах нараховується 3112 річок, найбільшими з яких є Зх. Буг і Сан. Заг. довж. річок у цьому басейні складає 7365 км, а середня густота річк. сітки — 0,58 км/км². Характер. особливістю бас. Вісли є чітка оро­граф. означеність вододілів, які проходять по вершин. поверх­нях пагорбів.

Бас. Дні­пра за­ймає найбільшу площу на території України (292,7 тис. км²) з Пн. на Пд. і охоплює річки практично всіх природ. зон. До структури цього басейну входять 15 423 річки заг. довж. 78,5 тис. км, а середня густота річк. сітки складає 0,27 км/км². Бас. Дні­пра за особливостями територ. роз­ташува­н­ня та історико-культурол. успадкувань поділяють на 3 частини: від витоку до Києва — Верх­нє Дні­про, від Києва до Запоріж­жя — Середнє Дні­про, від Запоріж­жя до гирла — Нижнє Дні­про. За гі­дроморфол. характеристиками укр. частина бас. Дні­пра поділяється на прав­обереж­жя Припʼяті, де найбільші її притоки беруть початок на Волино-Поділ. і Придні­пров. височинах; лів­обереж­жя Дні­пра, де річки стікають із Середньорус. височини та її від­рогів і течуть по Придні­пров. низовині; прав­обереж­жя Дні­пра, де притоки беруть початок на Придні­пров. височині. Найбільшими за водністю, площею водозборів та довжиною річками прав­обереж­жя Припʼяті і межиріч­чя Припʼять — Рось є Стир, Горинь із Случ­чю, Уборть, Уж, Тетерів та Ірпінь. Найбільшими річками бас. Серед. і Ниж. Дні­пра є Десна, Сейм, Снов, Рось, Сула, Удай, Псел, Хорол, Ворскла, Оріль, Самара, Вовча та Інгулець.

До бас. Дністра в межах України входять річки сх. схилів Карпат, а також річки Поділ. височини. До складу річк. системи Дністра належать 14 893 річки заг. довж. бл. 35 тис. км. Середня густота річк. сітки складає 0,65 км/км². Найхарактернішою особливістю цього басейну є від­сутність у межах України значних приток Дністра (лише шість середніх і одна велика річка).

До бас. Дунаю належать річки водо­збір. бас. Тиси і Прута, а також кілька річок, що впадають у Дунай або Придунай. озера нижче гирла Прута. У межах бас. Дунаю на території України нараховується 17 612 річок заг. довж. 5,9 тис. км, найбільшими з яких є Тиса, Сірет, Прут. Середня густота річк. сітки складає 1,1 км/км² (у Карпатах — 1,7 км/км²).

Бас. Пд. Бугу роз­таш. у межах Волино-Поділ. та Придні­пров. височин, а нижня частина басейну за­ймає ділянку Причорномор. низовини. До структури гідро­граф. мережі цього басейну входять 6650 річок заг. довж. 22,5 тис. км, найбільшими з яких є Інгул, Велика Вись, Гірський Тікич, Гнилий Тікич, Чичиклія. Середня густота річк. сітки складає 0,35 км/км². Гол. особливістю бас. Пд. Бугу є те, що він повністю роз­таш. в межах тер. України (площа басейну 63 700 км²) і характеризується значною зарегульованістю стоку штуч. водо­ймами.

Бас. Сівер. Дінця роз­таш. на Сх. України та за­ймає пд.-зх. від­роги Середньорос. височини і пн. ділянки Донец. кряжу. Гідро­граф. сітка цього басейну нараховує 1498 річок заг. довж. 9,6 тис. км, найбільші з яких — Бабка, Уда, Мож, Берека, Оскіл, Казен­ний Торець, Вовча, Хотімля, Великий Бурлук. Середня густота річк. сітки становить 0,20 км/км². Найхарактернішою ознакою бас. Сівер. Дінця є досить значна кількість водозабір. споруд, посилене водовід­веде­н­ня та ски­да­н­ня зворот. вод, сут­тєвий вплив шахт. вод, що зумовлює одне з найбільших техноген. навантажень на водні обʼєкти в межах України.

До Приазов. бас. належать річки, які впадають в Азов. море та його лимани і затоки. Гідро­граф. сітка цього басейну нараховує 2213 річок заг. довж. 8,7 тис. км, зокрема у Криму — 602 (заг. довж. 2,4 тис. км). Середня густота річк. сітки становить 0,20 км/км². На плато межиріч­чя Дні­про– Молочна річк. мережа майже від­сутня. Серед найбільших річок цього регіону — Молочна, Обитічна, Берда, Кальміус, Кальчик, Грузький Яланчик, Мок­рий Яланчик, Кринка, Салгир.

До Пн.-Чорномор. бас. належать річки, роз­таш. між Дунаєм і Дні­стром, а також між Дні­стром і Пд. Бугом, та річки Криму, що впадають в Чорне м. Гідро­граф. сітка цього басейну нараховує 1702 річки заг. довж. 6,6 тис. км, зокрема в Криму — 986 річок (заг. довж. 3,1 тис. км). Середня густота річк. сітки становить 0,15 км/км². Найбільшими річками цього регіону є Когильник, Тилігул, Чатарлик.

Не­зважаючи на досить значну кількість озер на території України (бл. 20 тис.), вони не ві­ді­грають значної ролі як джерела водопо­стача­н­ня. Більшість укр. озер мають водноерозійне та водноакумулятивне походже­н­ня. Крім того, в Укр. Карпатах є озера льодовик. походже­н­ня (Бребенескул, Несамовите), вулканічні (Синє, Липовецьке) та завально-запрудні (Синевир). На Волині є значна кількість невеликих провальних (карст.-суфозій.) озер (Соломине, Велике Домашнє, Велике Облапське, Волянське та ін.). За територ. ознакою укр. озера поділяються на декілька груп.

Шацькі озера — група озер у Шацькому р-ні Волин. обл., на межиріч­чі Зх. Бугу і Припʼяті. До їх складу входять бл. 30 озер, найбільші з яких — Світязь (пл. 27,5 км²), Пулемецьке (16,3 км²), Луки (6,8 км²), Люцимир (4,3 км²). Ці озера мають пере­важно водноерозійне та водноакумулятивне походже­н­ня, лежать серед болотистих ландшафтів і живляться пере­важно за рахунок атмо­сфер. опадів та під­зем. вод.

Словʼянські озера — група озер у Словʼян. р-ні Донец. обл., в межах долини Казен­ного Торця. Від­ділені одне від одного невисокими піщаними грядами шир. 150– 200 м. Найбільші з них — Сліпне (пл. 0,29 км²), Ріпне (0,22 км²), Рейсове (0,16 км²). Ці озера мають карст.-суфозійне походже­н­ня, солоні, живляться в основному під­зем. водами.

Турійсько-озерянські озера — група озер у Турій. та Ковел. р-нах Волин. обл. Поділяються на зх. (Турій.) та сх. (Озерян.) групи. Турій. група складається з 15-ти озер, роз­таш. вздовж правого берега Турії (бас. Припʼяті), між селами Кустичі та Перковичі. Заг. пл. цих озер становить 0,87 км². Найбільші з них — Велике (0,19 км²), Турійське (0,14 км²), Кустичі (0,12 км²). Озерян. група складається з 13-ти озер, роз­таш. на межиріч­чі Турії і Стоходу, а також у верхівʼї Ворони (права притока Турії). Ці озера мають заг. пл. 0,99 км². Найбільші з них — Пере­вірське (0,15 км²), Озерянське, Болотне (по 0,14 км²). Озера мають карст.-суфозійне походже­н­ня, їхнє дно піщане або крейдяне, слабо замулене; прісні, мають мішане живле­н­ня, з пере­важа­н­ням ґрунтового.

Пере­копські озера — група озер у Красноперекоп. р-ні АР Крим, на Пд. Сх. Пере­коп. пере­шийка. Найбільші з них — Кирлеуцьке (20,8 км²), Айгульське (2,8 км²), Старе (12,2 км²), Кругле (2,25 км²), Чайка (0,8 км²). Озера мають суфозійне походже­н­ня, солоні. У посушливі роки озера можуть пере­творюватися на солончаки, а інколи повністю пере­сихають. Живляться під­зем. та поверхн. водами, а також атмо­сфер. опадами.

Євпаторійські озера — група озер побл. м. Євпаторія АР Крим, на узбереж­жі Чорного м. Усього налічується 14 солоних озер, найбільші з яких — Сасик-Сіваш (71 км²), Кизил-Яр (6,9 км²), Ойбурзьке (5,1 км²), Мойнацьке (1,76 км²). Озера утворилися в результаті від­окремле­н­ня від моря піщаними пере­шийками вузьких мор. заток або затопле­н­ня яружно-балк. місцевостей при під­вищен­ні рівня моря. Живляться озера пере­важно за рахунок під­зем. вод, фільтрації мор. води та частково — атмо­сфер. опадами.

Придунайські озера — група залишкових, пере­важно заплав. озер у пониз­зі Дунаю, які частково живляться його водою. Найбільшими серед них є Ялпуг (149 км²), Кагул (93,5 км²), Кугурлуй (82 км²), Катлабуг (67 км²), Картал (15 км²). Усі озера числен. протоками сполучаються з Дунаєм, мають режими водо­сховищ і облаштовані захис. дамбами. Режими водооб­міну Придунай. озер регулюються пере­важно шлюзованими рибо­пропускними протоками і ка­налами.

Керченські озера — група озер у Ленін. р-ні АР Крим, на Керчен. п-ові. Усього налічується 30 солоних озер, найбільші з яких — Актаське (пл. 26,1 км²), Узунларське (21,2 км²), Тобечицьке (18,7 км²). Ці озера виникли в результаті затопле­н­ня мор. водами прибереж. улоговин зі сторони Чорного та Азов. морів під час ев­статич. коливань рівня моря. У літній період більшість Керчен. озер пере­сихає.

Однією з найголовніших складових єдиного держ. водного фонду України є водо­сховища, заг. кількість яких становить 1160. Їх роз­поділ по території держави нерівномірний і залежить від природ. умов (водності) регіонів. Найбільша кількість водо­сховищ збудов. на малих та серед. річках — бл. 1050. Госп. при­значе­н­ня водо­сховищ є комплексним — від забезпече­н­ня насел. питною водою і галузей економіки водними ресурсами до задоволе­н­ня рекреац.-оздоров. потреб. Проте, в залежності від місця роз­ташува­н­ня водо­сховищ та екон. спрямованості регіону формується їхня спеціалізація. Так, у пн. частині України водо­сховища використовують як водо­при­ймачі осушувал.-дренаж. систем, джерела водопо­стача­н­ня, а також для потреб риборо­зведе­н­ня та рекреації. У центрі та на Пд. їх використовують пере­важно для водопо­стача­н­ня, зроше­н­ня, риборо­зведе­н­ня та рекреації. У карпат. регіоні водо­сховища використовують для захисту від паводків, водопо­стача­н­ня, гідро­енергетики, риборо­зведе­н­ня. Особливе місце серед укр. водо­сховищ за­ймає каскад дні­пров. водо­сховищ (Київ., Канів., Кременчуц., Дні­продзержин., Дні­пров. та Кахов. водо­сховища) — найбільший у Європі комплекс гідроінж. споруд, який створювався майже пів­столі­т­тя. Залежно від часу створе­н­ня водо­сховищ та періоду роз­витку Укр. держави ви­значалися гол. пріоритети їх викори­ста­н­ня — від забезпече­н­ня судноплавства та виробле­н­ня електро­енергії (Дні­прогес) до зроше­н­ня пд. регіонів (Кахов. водо­сховище). У теперіш. час каскад дні­пров. водо­сховищ акумулює та регулює понад 80 % обʼєму всього поверхн. стоку України; є джерелом водопо­стача­н­ня для більш ніж 30 млн жит. України; забезпечує водою 50 великих міст і пром. центрів, майже 10 тис. під­приємств, 2,2 тис. сільс. і понад 1 тис. комунал. госп-в, 50 найбільших зрошувал. систем та 4 атомні станції. Крім того, щорічно Дні­прогес виробляє майже 11 млн кВт електро­енергії.

На малих річках України збудов. майже 28 тис. ставків. Їх використовують для роз­веде­н­ня риби, водоплав. птиці та цін­них хутрових звірів, а також для проведе­н­ня зрошувал.-осушувал. робіт на місц. рівні.

З Пд. Україна омивається Азов. та Чорним морями і, від­повід­но до вимог чин­ного між­нар. мор. законодавства та ін. норматив. актів, володіє ви­значеними частинами мор. акваторій.

Літ.: Данилишин Б., Дрогунов С., Міщенко В. та ін. Природно-ресурсний потенціал сталого роз­витку України. К., 1999; Паламарчук М., Закорчевна Н. Водний фонд України. К., 2001.

М. Я. Бабич, М. В. Яцюк

Завантажити статтю