Водне поло
ВО́ДНЕ ПО́ЛО — спортивна гра у воді, під час якої учасники двох команд намагаються закинути м’яч у ворота суперника і не пропустити у свої. Ін. назва — ватерполо (від англ. water — вода і тибет. пулу — куля). Для чоловіків гральне поле (басейн) — 30 × 20 м, глиб. — не менше 2,2 м, ворота — 3 × 0,9 м, діаметр м’яча — 68–71 см, маса — 400–450 г. Для жінок відповідно — 25 × 17; 1,8 м; 3 × 0,9 м; 63–65 см; 350–400 г. У грі беруть участь по 7 осіб від кожної команди. Гра триває 4 періоди по 7 хв. чистого часу з двохвилин. перервами. Дозволяється пливти будь-яким способом, вести і кидати м’яч — однією рукою (двома може грати тільки воротар). Порушення правил карається передачею м’яча супернику, вилученням з гри або 4-метровим штрафним кидком. В. п. зародилося у Великій Британії (ватерполо) у 1870-х рр., перший міжнар. матч проведено 1890 у Лондоні. 1926 при Міжнар. аматор. федерації плавання (засн. 1908) створ. Комітет з водного поло, що на 1998 об’єднував 155 нац. федерацій. Чол. В. п. у програмі Олімпійських ігор від 1900, жін. вперше представлено 2000.
Поч. розвитку В. п. в Україні покладено відкриттям у 30-х рр. 20 ст. в Києві та Харкові перших критих плавальних басейнів. Тривалий час не було вузької спеціалізації плавців, тож найкращі укр. спортсмени на воді — О. Горбунов, О. Трофимов, В. Вершбицький, І. Вржесневський, І. Григор’єв, В. Коняєв, А. Драпей — виступали й на ватерпол. майданчиках. Наставником однієї з перших і кращих в СРСР ватерпол. команди — київ. «Труда» — був В. Фурманюк. У післявоєнний час В. п. стало дуже популярним (зокрема першість Києва розігрували понад 20 команд). У 50–60-х рр. до числа найсильніших ватерполістів СРСР входили кияни П. Сахновський, М. Авдєєв, Й. Земцов, львів’яни В. Мартинчик і В. Чернов. На поч. 70-х рр. укр. В. п. стало одним із провідних в СРСР. 1971 збірна України перемогла на Спартакіаді народів СРСР, а 1975 здобула 2-е місце. Київ. «Динамо» в ті роки майже незмінно входило до складу найсильніших команд СРСР. Серед найсильніших спортсменів — чемпіони Олімпійських ігор В. Жмудський (Мюнхен, 1972) і О. Баркалов (Мюнхен, 1972; Москва, 1980); бронзовий призери В. Берендюга, М. Смирнов (обидва — Сеул, 1988), А. Бєлофастов, А. Коваленко (обидва — Барселона, 1992). Після певного спаду останніх десятиріч нині намітилися позитивні тенденції у розвитку укр. В. п.
Фотоілюстрації
