Водні ресурси
ВО́ДНІ РЕСУ́РСИ — поверхневі й підземні води певної території, придатні для використання з метою забезпечення потреб населення і галузей економіки, а також як джерела водозабезпечення. За запасами водних ресурсів Україна посідає одне з останніх місць в Європі. На одного жителя нашої держави на рік припадає близько 1 тис. м3 води. Для порівняння (тис. м3 на рік): у Великій Британії — 5,0, Франції — 3,5, Німеччині та Швеції — по 2,5. Балансові запаси місцевого водного стоку України становлять у середній за водністю рік 52,4 км3, у маловодні роки — 29,7 км3. Загальна величина обʼєму стоку (з урахуванням транзитного) складає 87 км3 (без Дунаю). Водоресурсне забезпечення України характеризується значною територіальною нерівномірністю та чітко визначеною сезонністю, комплексом природних умов. Значна протяжність території із заходу на схід та з півночі на південь, наявність двох гірських систем на заході та півдні, значні орографічні й ґрунтово-геологічні особливості окремих регіонів, наявність значного морського узбережжя призводять до нерівномірного розподілу водності річок та загальних обʼємів водоресурсного потенціалу того чи іншого регіону.
Умовно територію України за обʼємами місцевого стоку поділяють на 3 зони. До зони високої водності належать Українське Полісся та частково північна частина Лісостепу. На цій території розташовані більша частина Волинської, Рівненської та Житомирської областей, майже половина Київської, Чернігівської та Сумської областей. У середній за водністю рік обʼєми місцевого стоку у цій зоні лежать у межах від 2 км3 (Київська область) до 3,5 км3 (Чернігівська область). Зона достатньої водності лежить у межах Лісостепу України та Передкарпаття. До цієї території належать невеликі південні ділянки Волинської, Рівненської та Житомирської областей, половина Київської, Чернігівської та Сумської областей, повністю Тернопільська, Хмельницька, Вінницька, Черкаська та Полтавська області, частково Львівська, Івано-Франківська, Одеська, Кіровоградська й Харківська області. У середній за водністю рік обʼєми місцевого стоку у цій зоні лежать у межах від 0,6 км3 (північна частина Одеської області) до 4,5 км3 (північна частина Львівської області). Зона недостатньої водності займає частину Лісостепу та Степ України. У межах цієї зони розташовані більша частина Харківської, Кіровоградської, Одеської областей, повністю Луганська, Донецька, Дніпропетровська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька області та АР Крим. У середній за водністю рік обʼєми місцевого стоку у цій зоні лежать у межах від 0,1 км3 (Херсонська область) до 1,7 км3 (центральна та північно-східна частини Харківської області).
Крім того, на території України виокремлюють 2 гірські регіони — Українські Карпати та Кримські гори, де виявлені особливі ландшафтно-кліматичні умови щодо формування обʼємів місцевого стоку. У Карпатах, зокрема на території Закарпатської області, спостерігаються найбільші в Україні обʼєми місцевого стоку (в середній за водністю рік досягають майже 8 км3). У Кримських горах обʼєми місцевого стоку в середній за водністю рік змінюються від 0,9 км3 (у передгірʼї) до 1,2–1,4 км3 (у високих яйлах). Природний територіальний розподіл водних ресурсів в Україні часто не збігається з розташуванням найбільших господарсько-промислових комплексів. Так, у межах територіально незначної ділянки гирла Дунаю обʼєми стоку сягають майже 60 % усього річкового стоку, тоді як потреба у них складає 5 % загальнодержавного обʼєму стоку. При цьому найбільші промислові регіони України (Харківщина, Донбас, Криворіжжя, Херсонщина, АР Крим) мають найменшу забезпеченість водними ресурсами.
Проблема територіальної і часової нерівномірності забезпечення населення й галузей економіки України водними ресурсами вирішується шляхом регулювання та перерозподілу річкового стоку. Для цього створені 1160 водосховищ, майже 28 тис. ставків, 7 великих каналів та 10 водоводів великого діаметру. Особливе місце у цій системі гідроінженерних споруд займає каскад дніпровських водосховищ, який забезпечує водою майже 30 млн жителів України і більшу частину обʼємів водокористування галузей економіки.
