ВОЛИНЕ́ЦЬ Степан Олександрович (22. 01. 1895, Львів — 10. 04. 1969, Він­ніпеґ) — громадський і політичний діяч. Учасник 1-ї світової війни. Під час воєн. дій 1918– 20 — у лавах УСС і Армії УНР. У 1920-х рр. навч. на філос. ф-тах Укр. таєм. (Львів) та Віден. університетів. За­ймав високі пости в КПЗУ; 1928–30 — посол до польс. сейму і секр. фракції Сельробу. 1933 — спів­засн. Фронту нац. єд­ності та ред. його г. «Українські вісти», «Батьківщина», «Пере­мога». Згодом арешт. польс. владою, увʼязн. до 1939. Під час 2-ї світової війни працював секр. Укр. допомог. комітету на Лемківщині, від 1942 у Львові очолював ІНО при Укр. центр. комітеті, входив до військ. управи дивізії «Галичина». Від 1944 жив у Берліні, згодом у Ган­новері, де був головою Комітету зі справ культури та освіти, викл. у таборовій гімназії, ред. г. «Українське слово» (м. Бломберґ). 1949 емігрував до Канади, де від 1957 — ред. «Українського голосу». Член Станиці братства Січових Стрільців у Він­ніпезі, голова Товариства сприя­н­ня УНР. Написав істор. роз­відки «Пере­двісники і творці Листопадового зриву» (1965), «Сторіч­чя Матері Просвіти» (1968; обидві — Він­ніпеґ).