Волинська височина
ВОЛИ́НСЬКА ВИСОЧИНА́ — плоскохвиляста рівнина на північному заході України, у межах Волинської і Рівненської областей та крайньої північної частини Хмельницької області. Простягається від р. Зх. Буг до р. Корчик (притока Случі) майже на 200 км; шир. 40–50 км. Пересічна вис. 220–250 м, макс. — 345 м (Мізоцький кряж). На Пн. межує з Припʼят.-Слуц. низовиною, на Пд. — з Малополіс. рівниною та Придніпров. височиною. Заг. похил поверхні — з Пд. на Пн. Лежить у межах зх. схилу УЩ та Волино-Поділ. монокліналі. Складена вапняками та мергелями, що перекриті переважно лесами. Рельєф В. в. сформувався внаслідок неотектон. піднять, що супроводжувалися актив. розвитком річк.-долин. та яружно-балк. форм. Глибина розчленування В. в. річк. долинами Зх. Бугу, Стиру, Ікви й Горині та їх притоками — 35– 50 м, яружно-балк. сіткою — 25– 30 м. У межах В. в. за особливостями рельєфу та абсолют. висотами виділяють Сокал., Горохів., Луцько-Рівнен., Корец., Повчан. височини та Мізоцький кряж. Із сучас. геоморфол. процесів розвинуті лінійна ерозія та площин. змив. Поширені карстові форми рельєфу; є невеликі карст. озера.
Серед корис. копалин пром. значення мають камʼяне вугілля (Львів.-Волин. басейн), крейда, торф, вапняки, глини. У ґрунт. покриві переважають сірі лісові ґрунти, на вирівняних ділянках — чорноземи. Рослинність переважно лісостепова. Поширені грабові, дубово-грабові, дубові, дубово-соснові ліси (9 % тер.). С.-г. угіддя складають 75 % земел. фонду. Вирощують зерн., тех. та корм. культури. У звʼязку зі значною еродованістю території (до 27 %) проводяться протиерозійні заходи та рекультивація земель. У межах В. в. — заказник заг.-держ. значення Вишнева гора; памʼятки садово-парк. мистецтва: Рівненський парк ім. Т. Шевченка, Гощанський парк.
Завантажити статтю
