ВОЛКО́ВИЧ Микола Маркіянович (26. 11(08. 12). 1858, м. Городня, нині Черніг. обл. — 11. 07. 1928, Київ) — лікар-хірург. Доктор медицини (1889), професор (1914), академік АН УРСР (1928). Закін. Університет св. Володимира у Києві (1882). Від 1883 — ординатор шпитал. хірург. клініки, від 1891 — приват-доцент, зав. кафедр шпитал. (1903– 11) та факультет. (1911–23) хірургії Київ. університету (від 1921 — Київ. мед. ін­ститут); 1893–1903 — зав. хірург. від­ділу Олександрів. лікарні у Києві; від 1923 — зав. н.-д. каф. медицини при Київ. від­діл. Головнауки Нар. комісаріату освіти УСРР. Осн. наук. праці присвяч. ви­вчен­ню зобу, рино­склероми, апендициту, жовчнокамʼяної хвороби, раку гортані, травмат. ушкоджень кісток і су­глобів. Першим в Україні обʼ­єд­нав отіатрію і ларингологію в одну клін. дисципліну. Від­крив і ви­вчив збудника рино­склероми (паличка Волковича–Риша). Одним з перших у Росії провів ламінектомію. Описав симптоми хроніч. апендициту (мʼязовий симптом Волковича); за­стосував під час операції апендектомії косий фізіол. роз­різ черевної стінки, роз­робив спец. прилади для лікува­н­ня пере­ломів кісток (шина Волковича); за­пропонував низку нових методів пластич. операцій, зокрема позасумковий спосіб видале­н­ня колін­ного су­глоба при його туберкульозі, створе­н­ня носа з пальця руки, кістковопластичну трепанацію со­скоподібного від­ростка, пластичне закри­т­тя міхурово-піхвових фістул. Створив вітчизн. школу хірургів та ортопедів. Засн. (1908) і голова Київ. наук. хірург. товариства. Почес. чл. Товариства рос. хірургів. Іменем В. на­звано вулиці в Городні та Чернігові.