Володимирська гірка

ВОЛОДИ́МИРСЬКА ГІ́РКА — парк-памʼятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значе­н­ня (від 1972). Заповід­ається від 1960. Знаходиться в істор. частині Києва, на вул. Трьохсвятительська Шевченків. р-ну. Площа 10,6 га. Закладений 1830–40 на схилах Дні­пра. Пд.-зх. частина парку лежить на платоподіб. вершині Михайлів. гори (сх. ви­ступ Старокиїв. гори) і межує з Михайлів. Золотоверхим монастирем. Більша частина парку приурочена до верх. і серед. придні­пров. схилів Михайлів. гори, обмежених з Зх. трасою фунікулеру (від­крито 1905), з Пн. Сх. та Сх. — Поштовою площею і Володимирським (колиш. Олександрівським) узвозом, на Пд. Сх. — спорудою Держ. культурно-просвітн. центру «Український Дім» (до 1992 — Київ. філія Центр. музею В. Леніна). Назва «Михайлів. гора» існує від 12 ст. і походить від Михайлів. Золотоверхого собору та однойм. монастиря (обидва споруджені 1108 за наказом князя Святополка-Михайла на місці засн. у 2-й пол. 11 ст. Дмитрів. монастиря). Михайлів. гора, як і всі київ. гори, складена осадовими породами (лесоподіб. су­глинками, пісками, глинами), дуже не­стійкими до ерозій. та зсув. процесів. Первин­на рослин­ність київ. гір — широколистяний ліс-діброва, про що свідчать фрагменти давніх ґрунтів. У 11 ст. роз­почато будівництво монастир. споруд та фортифікацій, ескарпува­н­ня схилів. Особливо небезпечною у 17–18 ст. вважалася сх. ділянка гори нав­проти сучас. Хрещатого парку (частина літописного Пере­вісища). Цю ділянку зміцнили кількома лініями фортифікацій і бастіонами на пн.-сх. і пд.-сх. ви­ступах гори. На поч. 19 ст. укріпле­н­ня Старокиїв. фортеці стали непотрібними. У 30– 40-х рр. від­бувся 1-й етап впорядкува­н­ня сх. частини Михайлів. (т. зв. Олександрів.) гори, суть якого полягала у пере­творен­ні укріплень на тераси верх. і серед. рівнів (від­повід­на конфігурація збереглася до наших часів), на­дан­ні правил. форми схилам та їх укріплен­ню, прокла­дан­ні алей і озеленен­ні території. Ви­знач. подією в роз­будові парку було встановле­н­ня 1853 на пн.-сх. ви­ступі серед. тераси памʼятника князеві Володимиру, від якого походить назва парку. Топонім «В. г.» спочатку використовували для по­значе­н­ня території навколо памʼятника, але по­ступово він витіснив назву «Олександрівська гора». У документах поч. 20 ст. трапляються назви «Володимирська гора», «Гора св. Володимира» та ін. Після побудови памʼятника на терасах проклали цегл. доріжки, облаштували клумби, побудували альтанки. У рослин. покриві пере­важали насадже­н­ня ясена звичайного, кленів гостролистого та польового, каштана кінського, акації. Тераси та алеї обсаджено живоплотом з жовтої акації, бузку, бирючини. 1902 на верх. терасі В. г. нав­проти Костьол. вул. від­крито панораму «Голгофа» (знищена 1934–35 одночасно із Михайлів. Золотоверхим собором). На­прикінці 70-х рр. для побудови нового приміще­н­ня Київ. філії Центр. музею В. Леніна знесено готель «Європейський» (1850, арх. О. Берет­ті) і зрізано частину В. г., що значно по­шкодило її істор. ландшафт з боку Європ. площі. На­прикінці 2002 проведено ре­ставрацію Михайлів. Золотоверхого собору, що значно під­вищило краєвид верх. тераси В. г. з пн. боку. Верх­ня тераса декорована квітниками, парк. скульптурою і керамікою. З пн. боку верх. тераси горизонт закритий суціл. масою дерев, роз­таш. на схилах Дні­пра. Ці схили мають характер приміського лісопарку з мережею стихій. стежок і місць від­починку, які викликають пригніче­н­ня травʼяного покриву та ерозію ґрунту. Нині в парку зростають 93 види та 10 форм дерев і кущів. Серед них рідкісні — кипарисовик горіхоплодий, сакура, рододендрони, магнолія оберненояйцеподібна, карія біла, береза даурська, тамарикс Кочі, липа широколиста роз­січенолистої форми.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю