Волость
ВО́ЛОСТЬ — адміністративно-територіальна одиниця, що існувала на території України від часів Київської Русі до 1923. У давньорус. праві терміном «В.» називали будь-яку тер., підпорядк. владі однієї особи, і часто використовували його як синонім князівства. У 11–13 ст. В. також називали об’єднання певної кількості вільних сільс. громад під владою призначуваного князем управителя. Розпад волосного устрою самовряд. сільс. громад на укр. землях у складі Великого князівства Литовського тривав до серед. 16 ст. Наприкінці 18 ст. на укр. землях Рос. імперії В. — дрібна адм.-територ. одиниця (складова частина повіту), через яку здійснювалося упр. держ. та уділ. селянами. За часів Катерини ІІ у Катеринослав. намісництві, а за Павла І — по всій тер. підрос. України у волосне упр. введені початки самоврядування у вигляді виборних волосних старшин та голів. За Положенням 1838, відповідно до якого упр. держ. селянами переходило у відання Палати держ. майна, інститут виборного (інколи призначуваного) волосного голови доповнено волосним сходом (один виборний представник від 20-ти дворів) та волосним правлінням. За Положенням 1861 В. (на Холмщині та Підляшші — ґміна) — адм.-територ. одиниця, що об’єднувала групу сільс. громад; орган станового упр. та самоврядування, юрисдикція якого поширювалася на селян. Складалася із суміж. сіл, розташ. у одному повіті. Держ. нагляд за станом справ у В. здійснювали мирові посередники, від 1874 — повітові у справах селян присутствія, від 1889 — земські та селян. начальники. Органи волосного упр. — сход, правління та старшина. Волосний сход у складі всіх посадових осіб В. та виборних представників від сільс. громад (1 на 10 дворів) збирався 2–3 рази на рік за згодою земського начальника. До його відання належали вибори посадових осіб В. та контроль за їхніми діями, розподіл волосних зборів і повинностей, опіка над сиротами, благоустрій у В., вибори кандидатів у гласні повітових земств та (від жовтня 1905) уповноважених щодо виборів до Держ. думи. Волосне правління складалося з волосного старшини, сільс. старост, їхніх помічників, збирачів податків і писаря, який служив за наймом. У віданні правління перебувало здійснення видатків, затв. волосним сходом; ведення посімей. списків та різних облікових книг стосовно продовол. позик, призову новобранців, обов’язк. страхування тощо; доведення розпоряджень влади (зокрема рішень щодо прохань та скарг); збирання статист. відомостей щодо шкідників, епідемій та видів на врожай; засвідчення духовних заповітів і деяких контрактів між селянами та угод про найм на с.-г. роботи; стягнення з селян боргів на користь держави чи приват. осіб; здійснення поштових операцій. Волосного старшину обирав волосний сход на 3 р. і затверджував земський начальник. У його обов’язки входили нагляд за поліцей. порядком, сприяння роботі різних відомчих органів, скликання та виконання рішень сходів, вирішення різних селян. справ. Відповідно до тимчас. положення від 21 травня 1917 В. — всестанова дрібна земська одиниця, керівництво якою здійснювали волосне земське зібрання гласних (обиралося на 3 р. шляхом заг., рівного, таємного голосування) та волосна земська управа (обиралася на 3 р.) на чолі з головою із великими повноваженнями. У питаннях нагляду й контролю підпорядковувалася повітовому земству. За часів УНР та Української Держави В. існувала як самоврядна одиниця. На контрольов. більшовиками тер., на противагу волосним земствам, волосні з’їзди рад селян. і батрац. депутатів створювали волосні ради депутатів, виконкоми та комітети бідноти. Адм. реформою 1923 волосний поділ на тер. УСРР скасовано, натомість створ. 706 р-нів.
Рекомендована література
- Градовский А. Д. История местного управления в России. Т. 1. С.-Петербург, 1868;
- Страховский И. Крестьянские права и учреждения. С.-Петербург, 1904;
- Бондаревський А. В. Волосне управління та становище селян на Україні після реформи 1861 року. К., 1961.
Завантажити статтю
