Габітоскопія

ГАБІТОСКОПІ́Я (від лат. habitus — зовнішність і грец. σκοπἐω — розглядаю, спостерігаю) — розділ криміналістики, що вивчає закономірності зміни зовнішніх ознак людини. Ознаки зовнішності використовують для пошуку й ідентифікації людей, побудови оператив. і криміналіст. образів, створення банків особистої інформації, ведення реєстрації злочинців тощо. Термінологію для опису зовн. ознак і систему їх опису вперше запропонував франц. криміналіст А. Бертільон у 70-х рр. 19 ст., назвавши це словес. портретом. Опис проводять зверху вниз, від заг. до конкрет. — заг. будова тіла, голова, волосся, кінцівки, шия, плечі, спина. Ознаки характеризують за розміром (великий, малий, середній), формою (кругла, квадратна, трикутна тощо), положенням (виступаюче, скошене, пряме) і кольором (червоний, блідий). Особливі прикмети — відмітні зовн. ознаки, вроджені або набуті у процесі життя, які вирізняються своїм розміром, розміщенням, кольором (каліцтво, родимі плями, великий рот, ніс тощо). Загалом людині притаманні фіз., біол. і соц. властивості. Фіз. властивості характеризують будову тіла і поділяються на анатомічні — заг. зовн. будова тіла і окремих його частин (голова, руки, ноги) та структурні — тканина людини на молекуляр. і якісно-кількіс. рівнях. Біол. властивості відображають функціонал., навичкові особливості людини як біол. системи. Це динаміка (хода, жестикуляція, міміка), голос (спектрал., темпорал. ознаки) і мова (лінгвіст., семант., фонет. ознаки). Соц. властивості характеризують людину як особистість на рівні сусп. свідомості та індивідуал. мислення. Розрізняють такі їх види: персонограф., псих., психофізіол., світоглядні, виробничо- і морально-побутові.

Матеріал. відображенням зовн. вигляду людини у Г. є суб’єктив. портрет — матеріалізов. уявний образ об’єкта, що зберігся в пам’яті людини, яка раніше спостерігала цей об’єкт (предмет, людину). Він може бути виготовлений самим носієм уявного образу (зокрема свідком), або ін. особами за його свідченнями — слідчим, спеціалістом-криміналістом, художником. В Україні використовують суб’єктивні портрети розшукуваних злочинців як у вигляді малюнків, виконаних за свідченнями потерпілих та свідків, так і синтетич. портретів, виготовлених за допомогою фоторобота. У Г. виділяють 3 осн. види суб’єктив. портретів: мальовані, композиційно-фотогр. (фотороботи) і композиційно синтетично мальовані. Мальовані портрети для розшуку і встановлення особи людини використовують порівняно давно, хоча широкого застосування вони набули у 50-х рр. 20 ст. Фотокомпозиц. портрети, що являють собою послідов. підбір і суміщення зображень елементів обличчя людини у вигляді фрагментів фотогр. знімків різних осіб, вперше застосував франц. криміналіст П. Шабо у 1952. З метою вдосконалення і використання існуючих в Україні інформ.-реєстрац. обліків за ознаками зовнішності людини, М. Чернець розробив спец. алгоритм «Портрет», побуд. на цифр. методах кодування і розпізнавання портрет. зображень зовнішності людини. Якщо людина на фотопортреті, що кодується, зображена в окулярах, з вусами або бородою, то з метою виключення втрати інформації про її зовн. вигляд передбачена процедура порівняння усіх можливих варіантів її образів, отриманих з облікових даних перелічених елементів зовнішності, а також без них (режим «окуляри», «вуса», «борода»). Передбачений режим «усунення вад», за допомогою якого можна виключити дефекти зображення. Вихідними документами для кодування за даним алгоритмом є портретні зображення у вигляді фотографій (позитиви і негативи), малюнків, репродукцій тощо. Впровадження в експертизу, слідчу і судову практику новітніх методів Г. із залученням сучас. комп’ютер. систем та інформ. технологій дає змогу вийти на якісно новий рівень досліджень у цій галузі криміналіст. науки.

Завантажити статтю