ГАВРИ́ЛІВ Мирослав Степанович (24. 07. 1885, м. Тарнув, нині Польща — 15. 02. 1932, Харків) — педагог, громадський діяч. Закін. гімназію у м. Станіслав (нині Івано-Франківськ, 1903), природн.-матем. факультет Львів. університету (1908), під час на­вча­н­ня у якому був чл. нелегал. студент. гуртка. Стажувався в Берлін. університеті (1911). У 1908–14 (з пере­рвами) — учитель укр. гімназії у Станіславі. Друкувався в «Літературно-науковому вістнику». Влітку 1908 від­відав М. Грушевського у с. Криворівня (нині Верховин. р-ну Івано-Фр. обл.). З поч. 1-ї світової війни мобіліз. до австр. війська. 1915 потрапив у рос. полон, від 1916 пере­бував у Ташкенті. 1917 листувався з М. Грушевським. У 1918 — викладач української мови в укр. школі Ташкента, 1919 — зав. укр. секції комісаріату освіти Турке­стан. Респ. Член РКП(б) від 1919. Очолював від­діл освіти Галревкому (1920). Від вересня 1920 — ін­структор Наркомосу УСРР; від грудня 1920 — зав. Центр. пролетар. музею в Полтаві; від липня 1921 — за­ступник зав. Полтав. губосвітою; від березня 1922 — політ. комісар Полтав. ІНО та кооп. технікуму; згодом — ректор Полтав. ІНО. Від січня 1923 навч. у Комуніст. університеті ім. Артема (Харків); від грудня 1924 — ректор Харків. ІНО; від лютого 1930 — директор Укр. НДІ педагогіки, згодом — науковий спів­робітник цього ж ін­ституту. Ді­знавшись про неминучий арешт, покінчив життя самогубством.