Газу підземне сховище (ГПС)

Визначення і загальна характеристика

ГА́ЗУ ПІДЗЕ́МНЕ СХО́ВИЩЕ (ГПС) — технологічний комплекс, який служить для періодичного наповне­н­ня, зберіга­н­ня та від­бира­н­ня газу з метою надійного забезпече­н­ня ним споживачів. У складі ГПС штучно створ. у пористому пласті або в штуч. чи природ. порожнині накопиче­н­ня газу і технологічно по­єд­нані з ним інж. споруди: свердловини, установки для ком­пресува­н­ня та забезпече­н­ня кондиційності газу, внутр. газозбірно-роз­подільчі мережі, сполуч. газо­провід для при­єд­на­н­ня до магістрал. газо­проводу чи локал. системи газопо­стача­н­ня, обʼєкти енергозабезпече­н­ня, автоматизації, телемеханіки, звʼязку. Система під­зем. зберіга­н­ня газу являє собою важливу технол. складову ланку єдиної системи газопо­стача­н­ня країни, що забезпечує надійність її функціонува­н­ня, а також транзит. пере­дачі газу через газотранс­порт­ну систему країни. Природ. газ, який зберігається у ГПС, за своїм при­значе­н­ням поділяється на активний і буферний. Буфер. (або подушк.) обʼєм газу — та частина його, яка по­стійно пере­буває в газонос. пласті і виконує дві осн. функції: «пружної подушки» — енергет. чин­ника, який завдяки під­триман­ню певного тиску в пласті до­зволяє зберігати ви­значену проектом продуктивність сховища під час від­бира­н­ня з нього газу; буфер. зони, яка запобігає обводнен­ню окремих свердловин і сховища в цілому пере­важно в кінцевій стадії від­бира­н­ня газу. Актив. (або робочий) обʼєм газу — та частина його, яка пере­важно від­бирається зі сховища в осін­ньо-зимовий і знову наповнюється в літній сезон. Буфер. газ входить в осн. фонди під­приємств, активний — в обігові їх кошти або є власністю користувачів послугами системи.

Україна володіє до­стат. кількістю ГПС (13) із заг. облаштованою актив. місткістю (за актив. газом) понад 30 млрд м³ — другою за сумарною актив. місткістю в Європі (після Росії), яка здатна при належному заповнен­ні забезпечити надійність газопо­стача­н­ня внутр. споживачів і транзит. пере­дачі газу. Всі ГПС створ. на основі пористих пластів, з них 2 — на основі водонос. структур і 11 — на основі від­працьованих газових родовищ чи покладів. Буд-во перших двох ГПС роз­почато в 1960-і рр. для надійності газопо­стача­н­ня столиці України (побл. с. Олишівка Черніг. р-ну Черніг. обл. та с. Мрин Носів. р-ну Черніг. обл.). Від 1969 створюються ГПС на базі вичерпаних покладів газових або газоконденсат. родовищ пере­важно в Пере­дкарпат­ті (Дашавське, Більче-Волицько-Угерське, Опарське, Богородчанське), у Дні­пров.-Донец. западині (Солохівське, Кегичівське і Пролетарське) та в Криму (Глібівське). Більче-Волицько-Угерське з фактич. активною місткістю понад 17 млрд м³ і можливістю збільше­н­ня до 21–22 млрд м³ — найбільше з укр. ГПС. Вигідне геогр. роз­ташува­н­ня країни між осн. газовидобув. регіонами (Росія, країни Близького Сходу та Центр. Азії), які мають ви­значал. заг.-європ. значе­н­ня в енергозабезпечен­ні, та споживачами (країни Зх., Центр. та Пд.-Сх. Європи), зумовлює створе­н­ня резервів газу на території України, через яку проходять найголовніші транс­континентал. газо­проводи. При цьому в Україні є сприятливі перед­умови для роз­шире­н­ня в разі потреби системи під­зем. зберіга­н­ня газу.

Літ.: Енергетичні ресурси та потоки. К., 2003.

Б. П. Савків

Завантажити статтю