ГА́ЛИЦЬКИЙ Владислав (1850 — після 1939) — архітектор. Закін. Львів. тех. академію (1875). Працював у Львові 1879–1914. Від 1924 — міський арх. м. Ясло (Польща). Використовував стильові форми неоренесансу, неороманіки, неоготики, необароко і модерну. Збудував низку споруд, зокрема: житл. камʼяницю З. Ріхтмана на вул. А. Міцкевича (нині Листопадового Чину, № 14, 1880; скульптор Л. Марконі), спорт­клуб товариства «Сокіл» на розі вул. Б. Зиморовича (тепер Дж. Дудаєва, № 8) і Сокола (нині П. Ковжуна, 1887; спів­авт. А. Каменобродський), церкву Вознесі­н­ня Господнього побл. парку «Знесі­н­ня» (1897–1901), Дім Політех. товариства на вул. Дж. Дудаєва, № 9 (1906; арх. В. Равський (молодший), скульптор Е. Плішевський), другу вежу костелу св. Михаїла в Монастирі босих кармелітів на вул. В. Вин­ниченка, № 22 (1906), дві камʼяниці Товариства взаємодопомоги катол. священиків зі скульптур. гербом Литви на вул. Мурарська, № 47 та зі статуєю Мадон­ни на вул. Мурарська, № 49 (нині С. Єфремова, обидві — 1906); каплицю родини Барчевських на Личаків. цвинтарі (1887; скульптурна майстерня Л. Шимзера). Проектував для Зх. Галичини (тепер Польща): Білий монастир м. Нови Сонч (1890-і рр.), необарок. палац.-парк. комплекс у Сярах побл. м. Ґорліце (1912, скульптор П. Війтович; обидва — Польща).