Гамарник Ян Борисович

ГАМА́РНИК Ян Борисович (02(14). 06. 1894, Житомир — 31. 05. 1937, Москва) — радянський партійний і військовий діяч. Армійський комісар 1-го рангу (1935). Державні та бойові нагороди СРСР. Від 1915 навч. в Університеті св. Володимира у Києві. Рев. діяльність розпочав у 1914, від 1916 — чл. РСДРП(б). У жовтні 1917 був одним із кер. більшов. зброй. повстання у Києві, згодом керував підпіл. роботою парторг-цій в Одесі, Харкові та Криму. 1919 — чл. Харків. губкому, голова Одес. губкому КП(б)У, чл. Реввійськради Пд. групи військ 12-ї армії; 1920–23 — голова Одес. і Київ. губкомів КП(б)У, Київ. губвиконкому. Протягом 1923–28 працював у держ. і парт. органах на Далекому Сході, був секр. ЦК Компартії Білорусі. Від 1929 — нач. Політупр. Червоної армії, чл. Реввійськради СРСР, від 1930 — заступник наркома оборони СРСР, заступник голови Реввійськради СРСР, від травня 1937 — чл. Військ. ради Середньоазіат. військ. округу. Був також чл. ЦК КП(б)У (1919–20), ЦВК СРСР і ВУЦВК. Причетний до масових репресій в армії. У складній політ. обстановці того часу покінчив життя самогубством. Після смерті проголошений «ворогом народу». Реабіліт. у 1955.

Літ.: Салехов Н. И. Ян Борисович Гамарник. Москва, 1964.

Ю. І. Шаповал