ГАНІТКЕ́ВИЧ Ярослав Володимирович (09. 07. 1929, м. Радехів, нині Львів. обл. — 07. 06. 2026, Львів) — лікар. Доктор медичних наук (1969), професор (1972). Дійсний член НТШ (1992). Всеукраїнська премія ім. І. Огієнка (2004). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2021). Закін. Львів. мед. ін­ститут (1951), де й працював до 1956. Від­тоді — в Івано-Фр. мед. ін­ституті: від 1959 — доцент; від 1970 — у Чернів. університеті: професор, завідувач кафедри фізіології людини і тварин. Унаслідок конфлікту, повʼязаного з намага­н­ням від­стояти викла­да­н­ня українською мовою, у 1981 залишив Університет і повернувся до Львова, де працював у системі АН УРСР: старший науковий спів­робітник Львів. від­діл. Ін­ституту економіки, від 1984 — Ін­ституту геології і геохімії горючих копалин, від 1986 — провід­ний науковий спів­робітник від­діл. фізико-хімії і технології горючих копалин Ін­ституту фіз. хімії; організатор і керівник (від 1989) лабораторії жовчнокамʼяної хвороби Львів. мед. університету. Засновник та 1-й голова Лікар. комісії від­новленого НТШ у Львові; ініціатор ви­да­н­ня та ред. перших томів «Лікарського збірника». Досліджував про­блеми фізіології і патології жовчовидільної системи, фізіол. ролі поверх­нево-ре­актив. речовин, рекреації. Зробив вагомий внесок у висвітле­н­ня історії укр. медицини, зокрема опублікував матеріали про лікарів УГА, мед. організації в УНР, а також про лікарів укр. діаспори. Від­стоював необхідність від­новле­н­ня в Україні автономії університетів. Автор та спів­автор низки статей в ЕСУ.