Гаптування
ГАПТУВА́ННЯ — середньовічне мистецтво шитва (релігійне та світське) золотом, сріблом, кольоровими шовками. Г. застосовувалося у 16– 18 ст. серед козац. верхівки для оздоблення речей побут. та реліг. вжитку (плащаниць, покровів, воздухів). Г. використовувалося для оздоблення предметів одягу священнослужителів. Існувало сюжетне (образотворче) та орнам. Г. Композиції сюжет. Г. виконувалися на сюжети Св. Письма, залежали від призначення предмета. Іконографіч. зразками слугували сюжети, розроблені у Візантії. Археол. знахідки, літописи свідчать про широкий розвиток Г. в Україні-Русі вже у 11–12 ст. Особливого розквіту Г. досягло у 17–18 ст., було повʼязане із заг. розвитком образотвор. мистецтва. Гаптувальниці за малюнками (т. зв. прорисями) іконописців втілювали у матеріалі сюжети Св. Письма. У 17–18 ст. встановлюється тісний звʼязок гаптар. осередків з іконопис. майстернею Києво-Печер. лаври. За малюнками пров. іконописців, граверів виконувалися роботи у жін. монастирях. У Г. використовували шовкову нитку і сухозлістку (сухозлотицю) — блискучу вузеньку стрічку із золота або срібла, якою обвито нитку основи (використовували в Г. у 16–18 ст.). Найдавніша техніка Г. — «у прокол», застосовувалася у шитві 10– 12 ст. Сухозлісткою прошивають крізь тканину: на лицьовій стороні утворюється стібок довж. 7 мм, а на вивороті — зовсім маленький, який відповідає товщині нитки. Кожний наступ. рядок стібків щільно прилягає до попереднього. За допомогою тонких проколок із кістки робили невеликі отвори, щоб метал. нитки можна було протягнути крізь тканину. «Шов по формі», «єдвабний» використовували для шиття шовком, тут напрям стібків повторює лінію зображення і формує його. Саме тому цей шов найчастіше застосовували для шиття плащаниць, особливо облич. У 16–18 ст. поширена техніка «у прикріп». Оскільки метал. нитка еластична, її накладали зверху тканини і прикріплювали шовк. ниткою. Від цього залишалися короткі рисочки, крапочки на блискучій поверхні, утворюючи різноманітні геом. узори. У 18 ст. поширюється техніка «за картою», яка формує скульптурну поверхню і дає можливість обʼємно-пластич. моделювання форми. Під зображення накладається шар «карти», переважно з картону, шкіри. З часом висота підстелення підвищується: у серед. 18 ст. вона становила 3–4 мм, наприкінці — 7–12 мм. Наприкінці 18 ст. поширеною була техніка «гладь» кольор. шовком; вишивали підризники з квітк. мотивами. За літопис. повідомленнями, археол. знахідками, Г. було широко розповсюджене у 10–12 ст. Сестра Володимира Мономаха Анна організувала у Києві школу шиття при монастирі для навчання молодих дівчат мистецтву Г. Як окремий вид ремесла Г. розвивалося при міських цехах. Особливо міцними були цехи у Львові, Самборі, Володимир-Волинському. За програмою 1535 львів. цеху, на здобуття майстра необхідно було вигаптувати св. образ. Гаптар. цехи виробляли коштовне спорядження для коней, предмети вжитку. Більшість предметів церк. вжитку виконувалася у жін. монастирях. Відомі гаптарки — Нектарія, Калисфена, Авґуста, Макарія, Євпраксія, ігуменя Олена. Центром шитва у Києві були Києво-Вознесен., Києво-Богослов., Києво-Йордан. монастирі. Знач. центром Г. був Ніжинський введен. жін. монастир, де 1729 відкрито школу, пізніше училище з Г., іконопису, різьблення іконостасів. На Полтавщині Г. займалися у Покров., Ладин., Благовіщен., Золотоніс., Лебедин., Микол., Гамаліїв., Харлампієв. монастирях. На Слобожанщині пров. осередком був Хорошев. вознесен. дівочий монастир. Училища з Г. було організовано при Києво-Флоров., Ніжин., Ладин., Красногор. Богослов., Лебедин., Микол. монастирях. У 18 ст. Г. як дорогий і копіткий вид творчості занепав, був замінений орнам. тканинами.
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
