ГА́РЦМАН Матвій Давидович (справж. імʼя — Мотл; 16(29). 10. 1909, м. Бердичів, нині Житомир. обл. — 15. 12. 1943) — поет. Дід М. Вайсберґа. Член СПУ. Учасник 2-ї світової війни. Закін. євр. від­діл. Моск. університету (1934), аспірантуру Ін­ституту євр. культури АН УРСР (1936). Друкувався від 1926. Г.-поет — патріот, оптиміст і жит­тєлюб, мрійник, який знаходив у буден­ному прекрасне. Автор зб. «» («Моя друга молодість», Х.; К., 1931), «–» («Ми — сини», 1932), («Добрий ранок, моя країно!», К.; Х., 1939), («Золоті факели», К., 1939), « («Спів і меч», К., 1939), «» («Братерський привіт», К.; Х., 1939), поеми «» («Коха­н­ня Рахілі», К., 1940). Його остан­ню поему, напис. на фронті, опубл. у зб. «» («До пере­моги», Москва, 1944). Пере­клав деякі твори О. Пушкіна, Т. Шевченка, І. Франка. Укр. мовою окремі твори Г. пере­кладали В. Сосюра, А. Малишко, М. Зісман, Л. Зимній, А. Кацнельсон та ін. Загинув на фронті.