ГА́СИН Олекса (псевд. — Лицар; 08. 07. 1907, с. Конюхи, нині Стрий. р-ну Львів. обл. — 31. 01. 1949, Львів) — громадсько-політичний та військовий діяч. Член ОУН (1930). Закін. школу під­хорунжих польс. армії. Брав участь у ви­дан­ні «Бюлетеню кра­йової екзекутиви ОУН на ЗУЗ». У 1934 від­бував покара­н­ня у концтаборі Береза-Картузька (нині м. Береза, Білорусь). 1935–36 — референт Кра­йової екзекутиви ОУН на зх.-укр. землях. 1938 таємно ви­їхав з Польщі, працював у Німеч­чині та Австрії у військ. референтурі Проводу ОУН. Разом з Є. Коновальцем написав «Військовий під­ручник», уклав військ. термінол. словник українською мовою. Від 1939 — шеф військ. референтури Краків. проводу ОУН(б), від березня 1941 — Проводу ОУН(б). Напередодні 2-ї світової війни викладав на краків. старшин. курсах ОУН. Спів­автор «Єдиного генерального плану» зброй. пов­ста­н­ня проти рад. влади. Організував і командував таєм. старшин. школою у Львів. обл. 1940–41 та від 1947 — чл. Проводу ОУН. Після Акта проголоше­н­ня незалежності України 30 червня 1941 обраний заст. військ. міністра в Укр. держ. правлін­ні. В цьому ж році був заарешт. ґестапо. 1942 працював військ. ін­структором ОУН. Від 1943 — за­ступник командира штабу УПА, брав участь у створен­ні Укр. нар. само­оборони в Галичині. Під­тримав ріше­н­ня 3-го Над­звичай. великого збору ОУН (серпень 1943) про демократизацію про­грами ОУН і двофронтову боротьбу УПА проти нацистів і СРСР. Від 1946 — шеф Гол. військ. штабу УПА, від 1947 — чл. Гол. командува­н­ня УПА. 1948 під­вищений до рангу полковника. Один з провід. роз­робників тактики під­пі­л­ля ОУН у післявоєн. період. 1949 потрапив у засідку і застрелився. Дружина 1950 засуджена до 10 р. таборів. 1952 УГВР посмертно під­вищила Г. до зва­н­ня генерал-хорунжого.