Гафез

Визначення і загальна характеристика

ГАФЕ́З (справж. — Гаглойти Федір Захарович; 29. 08(11. 09). 1913, Баку — 12. 08. 1983, м. Цхінвалі, Пд. Осетія, Грузія) — осетинський письменник. Учасник 2-ї світової війни. Лауреат премії ім. К. Хетегурова (1981). Закін. Пд.-Осетин. пед. інститут (м. Цхінвалі, 1940). Очолював Пд.-Осетин. відділ. СП (1955–73). Писав осетин., груз. і рос. мовами. Поезії почав друкувати 1935. Перша зб. віршів — «Фӕндыры зӕлтӕ», («Акорди фандира», 1940). Ліро-епічні вірші, балади, поеми про фронт. будні увійшли до зб. «Адджын у цард» («Життя миле», 1948). Людині праці присвяч. лірич. щоденник «Тулдзы къох» («Дубовий гай», 1956). У зб. поем і легенд «Фады артдзӕст» («Рідне вогнище», 1959), як і в ін. творах Г., реаліст. основа поєднується з романт. світовідчуттям письменника. Трудівники гір і долин є героями зб. оповідань «Дзаджейы рухс» («Лампочка Дзадже», 1961). Роман «Добрый день, люди!» (1966) відтворює різні долі людей в епіч., лірич. та публіцист. манері живописання. У доробку Г. також — трагедії, комедії, літ.-крит. роздуми, есе. Не раз відвідував Україну, присвятив їй вірші «Чому тебе люблю», «Україні», «Дніпро». До образу Т. Шевченка звернувся у віршах «Тарасові Шевченку», «Кобзареві», «На Чернечій горі». Нарис «У Києві. Із зошита письменника» (1954) присвяч. перебуванню в Україні. Переклав осетин. мовою вірші Т. Шевченка «Заповіт», «Буває, в неволі іноді згадаю», «І золотої й дорогої» та ін. Упорядкував збірки осетин. перекладів творів Т. Шевченка (1954) та І. Франка (1956), написав до них передмови. Переклав окремі твори П. Тичини, В. Сосюри, А. Малишка, О. Гончара. Підтримував дружні зв’язки з П. Тичиною та ін. укр. письменниками. У ж. «Фидиуӕг» («Провісник», 1954, № 1, 3) опубл. переклади Г. творів Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, П. Тичини, М. Рильського, М. Бажана, О. Гончара, І. Ле, П. Козланюка, С. Олійника, М. Нагнибіди, П. Воронька та ін. Укр. мовою деякі твори Г. переклали М. Лещенко, Л. Куліш, В. Бойченко, В. Нарошкевич та ін.

Завантажити статтю