Гафурі Мажит

Визначення і загальна характеристика

ГАФУРІ́ Мажит (Гафури Мәжит; справж. — Гафуров Габдельмажит Нургані­йович; 20. 07(01. 08). 1880, с. Зілім-Каранове Стерлітамац. пов. Уфим. губ., нині Гафурій. р-ну, Башкорто­стан, РФ — 28. 10. 1934, м. Уфа, Башкорто­стан, РФ) — башкирський і татарський письмен­ник. Нар. поет Башкир. АРСР (1923). Навч. у медресе Троїцька (1898), Казані (1904), Уфи (1906; усі — Росія). Був чорноробом на золотих копальнях, учителював у рідному селі та казах. аулах, працював у башкир. і татар. періодиці. За­знав пере­слідувань з боку цар. влади. Писати почав 1902 татар. мовою. Ви­ступав у різних літ. жанрах (вірші, ліричні мініатюри, поеми, байки, оповіда­н­ня, повісті, драми, публіцистика). Колоніал. становище башкир. народу в складі Рос. імперії, визв. прагне­н­ня і надії ви­значили зміст та ідейне спрямува­н­ня творчості Г., зокрема його поет. зб. «Себер тимер юлы йәки әхүәле мил­ләт» («Сибірська залізниця, або Становище нації», Оренбург, 1904), «Яшь гомерем» («Моє молоде життя», 1906), «Мил­ләт мәхәб­бәте» («Любов до нації», 1907). Уже тоді він отримує ви­зна­н­ня як один із найвидатніших поетів Татар­стану і Башкорто­стану. Ілюзії, повʼяз. із більшов. пере­воротом 1917, су­спільно-політ. процеси на­ступ. років від­ображено у зб. «Ҡыҙыл байрак» («Червоний прапор», Уфа, 1917), поемах «Эшсе» («Робітник», Казань, 1921) та ін. У ран­ніх оповіда­н­нях від­творив страхітливі у своїй буден­ності картини люд. горя. Симптоматично, що художня проза Г. і в рад. часи звернена в минуле. У повісті «Ҡара йөҙҙәр» («Чорнолиці», Уфа, 1926) реалістично змальовано важкий дореволюц. побут башкир. народу, засуджено зневагу до жін. долі й гідності, а в автобіогр. творі цього ж жанру «Шағҙың алтын приискыһында» («На золотих копальнях поета», 1930) по­дано картини нещадного визиску робітників. Про складний процес пробудже­н­ня самосві­домості простого люду йдеться у повісті «Тормыш баскычлары» («Щаблі життя», 1928). Автор кн. про трагедію голодомору 1921– 22 «Ачлык тырнагында» («В пазурах голоду», 1923), пʼєси «Ҡыҙыл йондоҙ» («Червона зірка», 1925). На поч. 20-х рр. Г. почав писати башкир. мовою, що сприяло формуван­ню плеяди молодих письмен­ників, які остаточно утвердили мову рідного народу як літературну. Стиль творів Г. від­значається простотою і чіткістю, багатством нар. мови, ясністю виражал. засобів. Укр. мовою твори Г. пере­кладали П. Тичина, В. Сосюра, М. Пригара, М. Терещенко, С. Литвин, В. Малишко, М. Стельмах, В. Струтинський та ін. Ґрунтовне дослідж. «Патріотизм у творчості Мажита Гафурі» (1942; К., 1955) виконав П. Тичина під час пере­бува­н­ня в Башкир. АРСР. Образ Г. змалював О. Ющенко у вірші «На щастя» (1982). Імʼям Г. на­звані р-н у Башкорто­стані, вулиця в Уфі, де також діє Башкир. театр драми ім. Г., від­крито Будинок-музей Мажита Гафурі (1948).

Тв.: укр. перекл. — Ви­брані поезії. К., 1955; (Вірші) // Тичина П. Твори: У 4 т. Т. 4. К., 1962; Чорнолиці. К., 1963; Бідняки // Оповіда­н­ня письмен­ників автоном. республік, областей, нац. округів та країв РРСФР. Вип. 1. К., 1976; Поезії. К., 1980.

Літ.: Тичина П. Патріотизм у творчості Мажита Гафурі. К., 1955; Вядро Ш. Слово любові і шани // ЛУ. 1970, 7 серп.; Кирилюк Є. На башкирській землі // Там само. 1980, 5 верес.; Рамазанов Г. Мажит Гафури. Москва, 1980; Талант, от­дан­ный народу: Сб. статей. О творчестве М. Гафури. Уфа, 1982.

Б. В. Хоменко

Завантажити статтю