ГЕ́ЙЗЕРИ (ісланд. geysir, від geysa — ринути) — гарячі джерела, що періодично викидають воду і пар. Дія Г. від­бувається в умовах сполучених резервуарів за участі проникаючих поверх­невих вод на глиб. до 100–150 м, де функціонують гарячі гази і пере­грітий водяний пар. Вода досягає температури кипі­н­ня і при падін­ні тиску у від­критих порожнинах пере­творюється в пар, у результаті чого від­бувається викид. Процес по­вторюється і набуває режиму ритмічності. Води з т-рою бл. 80–100 0С несуть роз­чини хлоридів, бікарбонатів, значну кількість кремнезему, що від­кладаються побл. Г. у ви­гляді кремнистих накипів (гейзеритів). Інколи у воді міститься борна кислота. Заг. мінералізація води становить бл. 1–3 г/л, рідко досягає 9–10 г/л. Г. роз­ташовуються побл. чи у межах діяльності сучас. вулканів і повʼязані з постмагматич. гідротермами. Висота фонтанів досягає 30–60 м з ритміч. частотою виверже­н­ня від хвилини до кількох місяців. Найбільший Г. Ва­йманґу у Новій Зеландії, що діяв протягом 1899–1904, викидав при кожному вивержені до 800 т води на вис. 460 м. Г. роз­по­всюджені на Камчатці (Долина гейзерів, РФ), в Йєл­лоустонському парку (США), в Ісландії та Новій Зеландії.