Генеалогічна класифікація мов

Визначення і загальна характеристика

ГЕНЕАЛОГІ́ЧНА КЛАСИФІКА́ЦІЯ МОВ  — класифікація мов, в основу якої покладено принцип їх спорідненості. Цей принцип базується на існуванні регуляр. систем. фонет., грамат. і лекс. відповідностей, що закономірно повторюються у споріднених мовах. Споріднені мови виникли шляхом диференціації діалектів однієї первіс. мови, яку називають прамовою або мовою-основою (напр., сучасні слов’ян. мови походять від колиш. спільнослов’ян., або праслов’ян., мови). Диференціація мов є наслідком різних соц. причин, зокрема міграції племен, завоювань, змін держ. кордонів, етніч змішування тощо. Споріднені мови об’єднують у підгрупи, групи (гілки), сім’ї, або родини, а також в одиниці вищої ієрархії — надродини (гіперсім’ї). Напр., українська мова належить до сх.-слов’ян. підгрупи слов’ян. групи індоєвроп. родини мов, яку окремі вчені об’єднують разом з ін. родинами в ностратичну (бореальну) надродину.

На відміну від плюраліст. типол. класифікації мов, Г. к. м. існує у вигляді єдиної схеми для кожної окремої родини й інколи схематично зображається у вигляді генеалог. дерева, але реальні відношення між мовами однієї родини складніші, ніж їх подає схема. Генет. (успадкованій) спорідненості протиставляють спорідненість, набуту в процесі взаємодії мов. Це мовний союз, який може об’єднувати мови неблизькоспоріднені й навіть неспоріднені, що внаслідок міжетніч. та міжмов. контактів мають у своїй структурі спільні риси. Сучасна Г. к. м. у різних її варіантах визнає існування від кількох десятків до 200 мовних родин, серед яких найголовніші: індоєвропейська, афразійська (стара назва — семіто-хамітська), уральська з фіно-угорським (угро-фінським) та самодійським відгалуженнями, тюркська, монгольська, тунгусо-маньчжурська (останні три родини часом об’єднують в одну алтайську, до якої дехто з учених відносить і корейську мову), картвельська, абхазько-адигейська, нахсько-дагестанська (їх інколи об’єднують в одну родину кавказьких, або іберійсько-кавказьких, мов), дравідська, чукотсько-камчатська, ескімосько-алеутська, тибето-китайська (сіно-тибетська), тайська (таї-кадайська), австразійська, австронезійська (стара назва — малайсько-полінезійська). На о-ві Нова Ґвінея під назвою «папуаські мови» відомо від 13 до 20 мовних родин і багато ізольованих мов. Мови аборигенів Австралії і Тасманії з погляду їхньої генеал. класифікації вивчено недостатньо. В Африці, крім згаданої афразійської родини, поширені родини конгокордофанських (нігеро-кордофанських), ніло-сахарських і койсанських мов. Мови тубільців амер. континенту об’єднують в родини: надене, алгонкіно-мосанську, пенутіанську, хокальтекську, каддо-ірокезьку, сіу, мускогі-натчезьку, юто-ацтекську, майя-соке-тотонакську, отомангську, чибчанську, аравакську, карибську, кечуа-аймара, же(жес), тупі-гуарані та ін.

Окремі мови не піддаються Г. к. м., залишаючись ізольованими представниками своїх родин. До них належать баскська, кетська, бурушаскі, нівхська, айнська, керекська та ін., які іноді включають до ін. родин. У мовних родинах окремі групи можуть бути представлені лише однією мовою. Так, в індоєвроп. родині албанська, вірменська та грецька мови є самост. відгалуженнями колишньої праіндоєвроп. мови.

Прихильники визнання існування гіперсімей об’єднують індоєвроп., урал., тюрк., монгол., тунгусо-маньчжур., дравід., картвел. та афразій. родини в ностратичну надродину, до якої деякі вчені відносять ще чукот.-камчат., юкагір., нівхську, корей. та япон. мови, а також ескімосько-алеутські, еламську та етруську. Ностратична гіпотеза не є заг.-визнаною серед лінгвістів.

Завантажити статтю