Геніюш Лариса Антонівна

ГЕ́НІЮШ Лариса Антонівна (Геніюш Ларыса Антонаўна; 27. 07(09. 08). 1910, маєток Жлобовці, нині с. Злобовщина Гроднен. обл., Білорусь — 07. 04. 1983, смт Зельва Гроднен. обл.) — білоруська поетеса. Закін. Вовковиську польс. гімназію (1928). Після одруже­н­ня 1937 пере­їхала з чоловіком до Праги, де активно включилася в життя білорус. еміграції; деякий час була секр. уряду Білорус. Нар. Респ. Писати вірші почала 1935, друкуватися — 1939 пере­важно в емі­грант. ви­да­н­нях. Осн. мотиви поет. творчості того періоду — мрії про кращу долю для свого краю, прославле­н­ня мужності й самопожертви борців за визволе­н­ня, пейзажна лірика, туга за батьківщиною. 1948 Г. заарешт. й депортов. до СРСР, 1949 засуджена Верх. судом Білоруської РСР до 25 р. виправно-труд. таборів (у Комі АРСР). Її «табірні вірші» від­значаються почу­т­тям мужності, незлам. люд. гідності, тонкою самоіронією. 1956 термін покара­н­ня поетесі зменшено до 8-ми р. і звільнено з увʼязне­н­ня. Ви­йшовши на волю, Г. оселилася на батьківщині свого чоловіка (смт Зельва), де жила, не прийнявши рад. громадянства, до остан. днів. Авторка поет. зб. «Ад родных ніў» (Прага, 1942), «Невадам з Нёмана» (1967), «На чабары настоена» (1982), «Белы сон: Вершы і паэмы» (1990; усі — Мінськ), «Dziewiać wieršaú» (Bielastok, 1987), у яких яскраво виражені фольклор.-пісен­ні, патріот. мотиви, захопле­н­ня рідною природою, турбота про духовну спадщину свого народу й спадкоємність його традицій. Випустила також дві зб. поезій для дітей «Казкі для Міхаські» (1972), «Добрай раніцы, Алесь!» (1976; обидві — Мінськ). Посмертно на­друк. її твори: поема «Маёй бабусі» // «Спадчына», 1989, № 2, спогади поетеси «Споведзь» // «Маладосць», 1990, № 1–6, «Даўніна» // «Полымя», 1990, № 7. Твори Г. пере­кладені англ. та нім. мовами. Укр. мовою їх пере­кладали В. Лучук, І. Гнатюк, О. Сенатович, В. Колодій, Р. Лубківський.