Генотип

Визначення і загальна характеристика

ГЕНОТИ́П (від ген і тип) — комплекс локалізованих у хромосомах генів, які зумовлюють спадкові властивості організму.

Термін «Г.» за­пропонував 1909 данський генетик В. Йоган­нсен. У сучас. генетиці Г. трактується не як мех. набір генів, які функціонують незалежно один від одного (що було характерним для ран­ніх етапів роз­витку генетики), а як єдина система, в якій гени пере­бувають у склад. взаємодії. Г. — носій генет. інформації, що пере­дається від поколі­н­ня до поколі­н­ня й контролює роз­виток, будову, жит­тєдіяльність і біол. властивості організму, тобто сукупність усіх його ознак (фенотип). Г. ви­значає норму реакції організму на всі можливі умови середовища. Величина норми реакції — категорія спадкова. Залежно від умов середовища, в яких пере­буває організм, та чи ін. ознака може проявлятися в різних фенотипових станах, але завжди в межах норми реакції на зовн. чин­ники. Сукупність генів, які впливають на фенотиповий прояв конкрет. гена або генів, називають генотиповим середовищем (Г. с.), або генет. фоном. Вперше термін «Г. с.» за­пропонував 1926 рос. вчений С. Четвериков. Фактично Г. с. являє собою весь Г., за винятком гена, що аналізується, прояв якого буде від­різнятися залежно від того, в якому Г. с. він знаходиться. Напр., при одному й тому ж Г. кролики т. зв. гімалай. лінії за умов вирощува­н­ня при низькій т-рі мають чорне хутро, при помірній т-рі — «гімалай.» забарвле­н­ня хутра (біле, з чорними мордочкою, вухами, лапками та хвостиком), при під­вищеній т-рі — біле хутро. Отже, фенотип організму є результатом реалізації Г. в певних умовах середовища. В широкому ро­зумін­ні Г. — сукупність всіх спадк. структур організму, які входять в геном, плазмон, а у рослин — і в пластом. На противагу фенотипу, Г. нед­осяжний для без­посеред. сприйня­т­тя і виявляється лише за допомогою гібридол. аналізу або аналізуючого схрещува­н­ня.

Д. М. Голда

Завантажити статтю