ГЕНСЬО́РСЬКИЙ Антін Іванович (30. 01. 1890, с. Болестрашичі Пере­мишл. пов., нині Під­карпат. воєводство, Польща — 17. 06. 1970, Львів) — мово­знавець. Кандидат філологічних наук (1957). Закін. С.-Петербур. університет (1914). Після поверне­н­ня у Галичину 1914 був заарешт. австр. владою і засланий на 2 роки до табору Талергоф (побл. м. Ґрац, нині Австрія) за «пі­до­зріле пере­бува­н­ня в Росії». Від 1916 — в армії, згодом у рос. полоні. 1919–21 вчителював, 1921–25 — журналіст г. «Русь», «Жизнь» та проф. Укр. таємного університету (Львів); 1924–39 — працівник наук. б-ки Руського нар. ін­ституту «Народний дім» у Львові (від 1940 — від­діл. наук. б-ки АН УРСР, яким Г. завідував з пере­рвою до 1949, одночасно викладав у Львів. університеті); 1944–63 — у системі АН УРСР: н. с. Львів. від­діл. Ін­ституту мово­знавства, від 1951 — старший науковий спів­робітник Ін­ституту сусп. наук. Досліджував мову істор. памʼяток, зокрема об­ґрунтував власні концепції щодо авторства різних частин Галиц.-Волин. літопису та автентичності грамот князя Льва Даниловича; пита­н­ня лексико­графії, бібліотеко­знавства. Спів­автор і один із ред. «Польсько-українського словника» (т. 1–2, кн. 1–3, К., 1958– 60), чл. автор. колективу «Словника староукраїнської мови ХІV–XV ст.» (т. 1–2, К., 1977–78).