ВОЛЬФ Арнольд (1877, м. Просте­йов, Австро-Угорщина, нині Чехія — 24. 11. 1924, табір Ліберці, Чехо-Словач­чина, похов. у м. Просте­йов) — військовий діяч ЗУНР. З походже­н­ня німець. Під­полковник австро-угор. армії. Під час 1-ї світової війни воював на італ. фронті. Від листопада 1918 — на службі в УГА: командир бо­йової групи, від січня 1919 — 3-ї Бережан. бригади. Від­значився у ході Чортків. офензиви під час успіш. прориву польс. оборони і забезпече­н­ня на­ступу 2-го корпусу УГА; під­вищ. до рангу полковника. У липні 1919 при­знач. командиром 2-го корпусу УГА. Під час походу армій УНР і ЗУНР у серпні 1919 на Київ і Одесу командував Пн. армій. групою, з якою здобув м. Старокостянтинів (нині Хмельн. обл.) і Житомир. За проявлену від­вагу і вміле командува­н­ня під­вищ. до рангу генерал-четаря. Від 1920 — у Чехо-Словач­чині, пере­бував у таборах інтернов. вояків УГА в Нім. Яблон­ному, Йозефові, Ліберцях; був гол. командиром ветеранів УГА в Чехо-Словач­чині (1920–23). Урядом ЗУНР під­вищ. до рангу генерал-хорунжого.