Ворожіння

Визначення і загальна характеристика

ВОРОЖІ́ННЯ — складова частина дохристиянської релігії українців. В. викликане бажа­н­ням людей ді­знатися про своє майбутнє, успіхи, пере­моги. Здавна до га­да­н­ня вдавалися усі верстви населе­н­ня: вояки, володарі, мандрівники, скривджені, пограбовані, закохані. Потреба породила спец. «професії»: волхвів, від­ьом, ворожбитів, чарівників, знахарів. Для В. використовувалися рослини, тварини, вода, вогонь, нутрощі жертов. тварин, про що згадується ще в «Ізборнику» (1073) князя Святослава. В. використовували для зне­шкодже­н­ня ворога (звідси походже­н­ня назви). Щоб знищити ворога, вдавалися до різних способів: під­лива­н­ня мертвою водою, під­ки­да­н­ня предметів, що мали знакову символіку біди, смерті. Силу ворога можна було заворожити, коха­н­ня — приворожити. В Україні ворожбою, знахарством за­ймалися чоловіки й жінки, які зналися на приворот. або від­ворот. зіллі, небес. світилах тощо. Християнство забороняло В., оскільки знати своє майбутнє — гріх, це звʼязок із нечи­стою силою. Як протидія приворожін­ню, чаруван­ню виникла система замовлянь, від­мовлянь, викачува­н­ня від насла­н­ня, уроків, пристріту. Люди й самі вдавалися до ворожінь, перед­бачень: на Святий вечір, Новий рік ворожили про врожай, добробут. Про заміж­жя, судженого ворожили на Катерини (7 грудня), Андрія (13 грудня), Купала (7 липня) та в ін. дні. У нар. культурі існувало чимало вірувань про можливість причарува­н­ня коханого. До засобів чарува­н­ня частіше вдавалися дівчата, рідше — хлопці. Існувало повірʼя, що коли закохана дівчина йтиме слідом за парубком і набере трохи землі з його сліду, принесе додому й спалить у печі, хлопець любитиме її завжди. Інші вдавалися до приворот. зілля (тирлич, сон-трава, калина, любисток, лепеха, рута, мʼята), з якого готували від­вари, напували ними хлопців, щоб приворожити або від­надити. Поширене вірува­н­ня про ефективність В. за допомогою летючої миші. Любовні чари в народі не схвалювалися, чарівників намагалися обминати. Найбільшого значе­н­ня у В. надавалося слову, яке, сказане у певний час, діяло магічно. Ворожбити, чорнокнижники діяли здебільшого через слово. В. зна­йшло від­ображе­н­ня у творах Т. Шевченка, П. Куліша, Марка Вовчка, Панаса Мирного, О. Кобилянської, Лесі Українки. Серед козаків було багато характерників-ворожбитів, котрих, мовляв, куля не брала, які плавали на свитках, бурках, погоню від­вертали, малювали на стіні човен і пере­пливали на ін. берег. Традиц. світо­глядні уявле­н­ня про погані очі, лихе чи добре слово, пере­хід дороги, насила­н­ня на людей, тварин, В. про долю побутували у дещо прихов. формі у 20 ст. Віра в магічну силу природи, речей, слова, невід­воротність долі поширені в Україні і загалом у світі. Уявле­н­ня про насила­н­ня «уроків», псува­н­ня життя, вкраде­н­ня щастя, здоровʼя поширені й зараз. Люди шукають протидії злу з допомогою вогню, свічки, свячених хліба, води, рослин тощо. ЗМІ пові­домляють про «чудеса» знахарів, цілителів, ворожок, де еклектичні уявле­н­ня про етнічні, християн. елементи обʼ­єд­нані в обіцянках допомоги стражден­ним. Сучасні ворожбити мають з цього неабиякі прибутки. Форми традиц. В., що ді­йшли до нас від пращурів, набули політ. ін­новацій. Традиц. й новітні вірува­н­ня тісно пере­плелися. Основа традиц. форм В. залишається сталою.

Літ.: Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірува­н­ня українського народу. Він­ніпеґ, 1981; Борисенко В. Вірува­н­ня у повсякден­ному житті українців на початку ХХІ столі­т­тя // Етнічна історія народів Європи. К., 2003. Вип. 15.

В. К. Борисенко

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю