ВОРОНЬКІ́ВСЬКИЙ Іван (справж. — Коновал Іван Омелянович; крипт. — І. В.; 1875, містечко Вороньків Полтав. губ., нині село Борис­піл. р-ну Київ. обл. — 05. 10. 1925, там само) — поет. У 90-х рр. 19 ст. склав екс­терном іспити на зва­н­ня вчителя. Учителював. Через неблагонадійність увʼязнений, після чого йому заборонили працювати у школі. Від 1901 працював держ. службовцем, зокрема від 1903 — в Черніг. губ. зем. управі (від­діл меліорації). Згодом — коректор і секр. «Земского сборника Черниговской губернии», де друкував свої стат­ті («К во­просу о сохранении памятников народного творчества», 1902 та ін.). Брав участь у діяльності Черніг. губ. вченої архів. комісії. Друкувався в одес. альманахах «Бага­т­тя» (1905) і «Вінок Т. Шевченкові» (1912). Автор поет. зб. «Зіронька» й «Вірші» (обидві — Чг., 1904), пʼєси «Без спомоги» (1905). У творчості В. помітний вплив фольклору і творів Т. Шевченка. Жив у Чернігові, де по­зна­йомився і під­тримував дружні взаємини з М. Коцюбинським, Б. Грінченком та ін. На муз.-літ. вечорах у В. свої твори читали молоді поети, серед них — П. Тичина (вірш «О панно Інно...» присвяч. доньці письмен­ника, 1915). Твори В. (пере­важно ліричні) — на соц.-побут. тематику, про істор. минуле і змага­н­ня за волю України. Після паді­н­ня УНР повернувся до Воронькова, за­ймався хліборобством, брав участь у громад.-культ. житті села.