ВОРОНЬКО́ Платон Микитович (18. 11 (01. 12). 1913, с. Чернеч­чина, нині Охтир. р-ну Сум. обл. — 10. 08. 1988, Київ) — поет. Член СПУ (1944). Сталінcька премія (1951), Державна премія України імені Тараса Шевченка (1972). Респ. комсом. літ. премія ім. М. Островського (1962), Літ. премія ім. Лесі Українки (1976). Депутат ВР УРСР 10–11-го скликань. Працював на буд-ві у Таджики­стані. Навч. у Літ. ін­ституті в Москві (1938–41), звідки пішов добровольцем на війну з Фінляндією. Учасник 2-ї світової війни. Бо­йові та держ. нагороди. Командир під­роз­ділу у партизан. зʼ­єд­нан­ні С. Ковпака. Пісні та вірші В. у ви­гляді листівок роз­по­всюджувалися між партизанами та насел. окупов. областей. Тему боротьби з фашизмом художньо осмислено у зб. поета «Карпатський рейд» (К.; Х., 1944), від­ображено у нарисі «Партизанський генерал Руднєв» (1946), кн. віршів та поем «Весняний грім» (1947), «Великий світ» (1948; усі — Київ), «В імʼя твоєї волі…» (Л., 1949), «Від Москви до Карпат» (К., 1951). В. писав про роз­будову мирного світу, дружбу народів у поет. зб. «Славен мир» (К., 1950), «Моя Москва» (К., 1953), «Моя Гуцульщина» (Л., 1956), «Драгі другарі» (1959), «Нелинь» (1963), «Здвиг-земля» (1976), «Узьмінь» (1979), «Осениця» (1983). Автор поем «Райком комсомолу» (1949), «Народже­н­ня легенди», «Онися» (обидві — 1954), «За всі літа роз­луки» (1962), зб. лірики «Повінь» (1970). Для дітей та юнацтва писав поезії, віршов. оповіда­н­ня, казки, балади, поеми, що уві­йшли до зб. «Читаночка» (К., 1951), «Казка про Чугайстра» (К., 1957; по­ставлена 1965 у Київ. та Львів. ТЮГах, 1985 — у Хмельн. театрі ляльок; 1978 знято однойм. фільм на Київ. кіностудії наук.-популяр. фільмів), «Сніжна зіронька горить» (1973), «Облітав журавель» (1974), «Всім по сім» (1975; усі — Київ). Поет звертається до про­блем життя і смерті, породжених недавньою війною, до пошуку гармонії та ідеалу в сфері духовності особистості. З роками лірика В. по­збавляється декларативності, казен­ного оптимізму, сповнюючись філос. за­глибле­н­ням у світ сучасності. Поет. творчість В. засвідчує оригін. художню манеру, сформов. під впливом пісен. традиції, про­зорої тональності та ритмомелодики нар. пісні. Окремі твори В. пере­кладено рос., білорус., узбец., турк­мен., чувас., болгар., польс., чес. та ін. мовами. Поезії В. поклали на музику Ю. Мейтус (хори «Ходімо, кохана, у ліс», «Вечірня пісня», «Ой на горі село горить», усі — 1950; романси «У нашому серці є ласка хороша», 1974; «Затанцюй мені, циганко», 1988); А. Штогаренко (хори «Галичанка», «У Києві на Подолі», «Ой як жалко», усі — 1972); В. Кирейко (хор «Партизанський триптих», 1973); О. Левич (пісня «Липка», 1987).