Ворушило Андрій Тодосійович
ВОРУШИ́ЛО Андрій Тодосійович (псевд. — Легіт; 12(25). 12. 1915, м. Корсунь-Шевченківський Київ. губ., нині Черкас. обл. — 09. 09. 2004, Київ) — поет, перекладач. Закін. Київ. пед. інститут (1937). Відвідував кабінет молодого автора (Київ), де навч. у П. Тичини, В. Сосюри. Учителював. 1944 виїхав у Галичину, де потрапив у полон, перебував у таборах для переміщених осіб в Австрії, Італії (м. Ріміні). Був коректором таборової г. «Батьківщина», де друкував власні статті й поезії. 1948 емігрував до Англії, від 1953 жив у Лондоні. Працював у різних установах. Актив. учасник громад. життя укр. діаспори, довгі роки вчителював у неділ. школі для дітей укр. емігрантів. 2003 повернувся до Києва, продовжив літ. діяльність. Друкувався у період. виданнях Німеччини, Англії, Канади (г. «Українські вісті», «Національна трибуна», часопис «Визвольний шлях» та ін.). Автор зб. поезій «Чим серце билось» (1953), «За дротами» (1958), «Лірика» (1974), «Вибрані поезії» (1990; усі — Лондон), «Калинові шуми» (К., 1994), «Відлуння душі» (К., 2004; посмертно). Поезія В. переважно лірична і медитативна. Основна тематика й мотиви: туга за батьківщиною, поневіряння митця-емігранта, нац.-визв. боротьба українців, засудження сталін. репресій, кровопролиття 2-ї світової війни, пейзажні замальовки. Досліджував творчість С. Руданського, Я. Щоголіва, Марка Вовчка, Миколи Хвильового, С. Воробкевича, Олекси Слісаренка, Б. Грінченка. Перекладав українською мовою вірші англ. (В. Шекспір, Дж. Байрон, П.-Б. Шеллі), нім. (Й. Ґете, Г. Гайне), франц. (В.-М. Гюґо), польс. (Я. Кохановський, М. Конопніцька), білорус. (Ф. Богушевич, Янка Купала, З. Бядуля, П. Глєбка), рос. (М. Лермонтов, А. Ахматова) та ін. поетів.
Рекомендована література
- Щербак М. Листочків шепіт на камені // Визв. шлях. 1991. Кн. 12;
- Кучерява З. Загублений спів // ГУ. 1993, 5 листоп.;
- Немченко І. «Крізь морок, битви, тюрми і наруги…» (Життєвий і поет. розгін Андрія Ворушила-Легота) // Визв. шлях. 2001. Кн. 12;
- 2002. Кн. 1.
Завантажити статтю
