ВРА́НГЕЛЬ Петро Микола­йович (Врангель Петр Николаевич; 15(27). 08. 1878, м. Новоолександрівськ, нині м. Зарасай, Литва — 25. 04. 1928, Брюс­сель, похов. у Белґраді) — російський військовий діяч. Учасник рос.-япон. та 1-ї світ. воєн. Бо­йові нагороди. Закін. Гірн. ін­ститут у С.-Петербурзі (1901), Академію Ген­штабу (1910). Під час 1-ї світової війни — флігель-адʼютант царя Миколи ІІ (1916), командир зведеного кін­ного корпусу на Пд.-Зх. фронті (1917). Після більшов. пере­вороту залишив військ. службу й ви­їхав до Криму, де мешкала його родина. Пере­буваючи у травні 1918 в Києві, отримав від П. Скоропадського за­проше­н­ня зайняти посаду нач. штабу створюваної укр. армії, однак, не поділяючи само­стійницькі по­гляди геть­мана, від­мовився від пропозиції. У серпні 1918 ви­їхав на Кубань, де вступив до лав Добровольчої армії, командував кін­ною дивізією, корпусом, Кавказ. армією. У грудні 1919 очолив залишки Добровольчої армії, що під ударами більшовиків і пов­станців Н. Махна від­ступала з України до м. Ростов-на-Дону. Внаслідок роз­біжностей з гол. командува­н­ням стосовно планів бо­йових дій роз­горнув у офіцер. середовищі агітацію за усуне­н­ня А. Денікіна з посади головнокомандувача ЗС Пд. Росії, за що був від­сторонений від командува­н­ня і висланий за кордон. Після поразки білогвардій. військ на Дону і Кубані та евакуації їх залишків у Крим на військ. нараді в Севастополі у квітні 1920 при­знач. головнокомандувачем ЗС Пд. Росії. Впродовж травня– липня 1920 керовані ним сили за­вдали низку поразок рад. військам у пд. р-нах України. Усві­домлюючи неможливість продовже­н­ня зброй. боротьби з більшовиками без союзників, у серпні–жовтні 1920 роз­почав пере­говори з пред­ставниками польс. уряду, а також намагався поро­зумітися з Директорією, укр. громад.-політ. діячами русофіл. орієнтації, Н. Махном та ін. укр. пов­стан. ватажками. С. Петлюра, погоджуючись на спільні дії, разом з тим вважав, що В. використовує українців лише як тимчас. союзників. План стратег. на­ступу обʼ­єд­наних польс.-укр.-рос. сил проти більшовиків на території України не був реалізов. як з причини роз­біжностей між його можливими учасниками, так і у звʼязку з на­ступом більшов. армії на Крим на поч. листопада 1920. За­знавши поразки у боях за Крим, В. емігрував за кордон, де у 1924 заснував Рос. заг.-воїн. союз.