Врона Іван Іванович
ВРО́НА Іван Іванович (16 (28). 09. 1887, с. Отроч Люблін. губ., нині Польща — 05. 01. 1970, Київ) — мистецтвознавець. Канд. мистецтвознавства (1951). Навч. у худож. студії К. Юона (Москва, 1912–14). Закін. Моск. університет (1913), студіював монум. мистецтво 1919 у майстерні М. Бойчука. Керував холм. групою соціалістів-революціонерів максималістів (від 1907), перебував на засланні в Нарим. краї (Росія). Від 1919 — боротьбист, від 1920 — більшовик. 1919 входив до колегії прокурорів Київ. ревтрибуналу, згодом — до Наркомюсту УСРР. Працював в. о. дир. Музею мистецтв ВУАН; 1-м ректором (1924–30), викл. (1930–33, 1945– 48) Київ. худож. інституту; водночас — директор Київ. музею зх. та сх. мистецтва (1925–31), голова Вищої кінорепертуар. комісії при Наркомосі УСРР (1926–30). Один з організаторів і голова Центр. бюро АРМУ (від 1925). 13 липня 1933 заарешт. за звинуваченням в участі в УВО, засудж. на 5 р., звільн. у серпні 1936, реабіліт. 1943. У 1944–50 — науковий співробітник ІМФЕ АН УРСР; 1956–70 — зав. сектору Інституту теорії та історії архітектури. Автор статей про укр. мистецтво 20-х рр., розвідок «Мистецтво революції і АРМУ» (1926), «Українська радянська графіка» (1958). Один з укладачів «Історії українського мистецтва» (т. 5, 1967), а також каталогів: «К. Д. Трохименко» (1957), «Михайло Гордійович Дерегус» (1958), «Анатолій Петрицький» (1968). Усі зазначені книги опубл. у Києві. Портрети В. виконали Д. Шавикін (1956), В. Касіян (1968).
Рекомендована література
- Афанасьєв В. А. Вчений і педагог І. І. Врона // НТЕ. 1987. № 6;
- Ковальчук О. Іван Врона як реформатор української мистецької освіти ХХ сторіччя // ОМ. 2003. № 4.
Завантажити статтю
Людина 
