Всесвіт у філософії

ВСЕ́СВІТ у філософії — універсум, космос, увесь існуючий світ, безмежний у часі і просторі та нескінченно багатоманітний за формами, які приймає матерія в процесі свого розвитку. Принциповим для вивчення і наук. розуміння В. є визнання його матеріальності, об’єктивності та незалежності від люд. свідомості. Уявлення про В. присутнє у всіх наук. і філос. системах; воно завжди було об’єктом не лише наук. дискусій, а й незмінним світогляд. орієнтиром у пошуках людиною смислу й мети життя, свого місця у косміч. світобудові. Розуміння В. досягається через розв’язання корінних філос. проблем (зокрема співвідношення скінченного і нескінченного, частини й цілого, абсолютного і відносного), які наповнюються дедалі більше новим змістом із розвитком конкрет. наук. У вужчому значенні — як предмет вивчення астрономії, фізики та їх підрозділів — В. мислиться у вигляді складної структур. єдності (ієрархії) косміч. систем різних порядків. Схематично її можна уявити так: найпростіші системи складають планети та їх супутники, які обертаються навколо зірок, утворюючи з ними системи більш високого порядку, які є складовими галактик. Останні містять сотні мільярдів зірок і складають грандіозну космічну систему — Метагалактику. Зірки зустрічаються і в міжгалактич. просторах. Розміри галактик, їх багатство зірками та ін. параметри надзвичайно варіюються. Сонячна система входить до складу галактики Чумац. Шлях. Рух косміч. систем відбувається з величез. швидкостями у всесвіт. полі тяжіння. Космос містить багато незвич. об’єктів: радіогалактики, «чорні діри», туманності тощо. Міжзоряний простір теж заповнений речовиною. Астроном. спостереження показали, що, крім звичай. розрідженої речовини, він містить невідому «темну матерію», якої набагато більше, ніж видимої речовини. Крім того, сам міжзоряний вакуум є фізично актив. матеріал. компонентом будови В. За сучас. даними, на гігант. просторах космосу відбуваються нескінченні потужні процеси творення зірок і галактик, безперервна еволюція матерії. Теор. і експерим. основа наук. розуміння В. змінюється. Важливі кроки до сучас. уявлення зафіксовані у працях М. Коперника, Дж. Бруно, Ґ. Ґалілея, Й. Кеплера, Р. Декарта, І. Ньютона, І. Канта, П.-С. Лапласа та ін., які призвели до розуміння В. на основі законів класич. механіки, відкидання канонізованої натурфілос. геоцентрич. системи, яка віками панувала у поглядах на В., розуміння справж. положення Землі і Соняч. системи у В. З появою заг. теорії відносності А. Айнштайна, космол. моделей всесвіту О. Фрідмана, побудов. на її основі, квант. механіки, ядер. фізики і астрофізики розуміння В. як цілого зросло. Разом з тим, релятивіст. та квант. описи В., хоча й розв’язали низку кардинал. проблем стосовно його будови та еволюції, виявили власні надзвичайно гострі космол. парадокси. Астроном. дані вказують на те, що В. розширюється: галактики, квазари віддаляються від нас і один від одного зі швидкостями, приблизно пропорцій. відстаням між об’єктами (далекі квазари — зі швидкостями, близькими до швидкості світла). Цей факт став основою гіпотези про зародження В. 10–20 млрд р. тому внаслідок Великого вибуху, під час якого температура й тиск набагато порядків перевершували їх сучасні граничні значення (сягала планків. величин). Гіпотеза здобула важливе підтвердження в експерим. виявленні косміч. фонового теплового випромінювання, яке ідентифікується астрофізиками як релікт Великого вибуху. Така картина гарячого В. на ранній стадії його розвитку докорінно змінила наші уявлення. Якщо з розширенням середня густина речовини В. зменшується, то, відповідно, на його початку вона мала бути настільки великою, що виникала космологічна сингулярність (класичні поняття «простору» і «часу» втрачали силу). Свідченнями існування періоду Великого вибуху вважаються також певні значення концентрацій легких елементів (водню, гелію), розподіл неоднорідностей у В. (напр., галактик). Методологічно новим у розумінні В. є сценарне моделювання його розвитку. Так, моделі В., що роздувається, на основі поєднання космології, фізики елементар. частинок і теорії надгустої речовини намагаються не просто врахувати «гарячу» і «холодну» стадії розвитку В. як певні фазові переходи деякого (інфлантонного) праполя, а так підігнати параметри їх виникнення і плину, щоб у результаті з’являвся дійсно астрономічно спостережуваний В. і, разом з тим, знаходили пояснення всі космол. парадокси. У цих моделях приймається, що на дуже ранніх стадіях еволюції В. знаходився у нестійкому вакуумоподіб. стані, починаючи з якого він експоненціально розширювався (стадія інфляції, або роздування). Далі відбувався розпад вакуумоподіб. стану і розігрів В. (еволюція за стандарт. теорією гарячого В.). Введення парадоксал. космол. даних до експерим. базису новіт. космофіз. теорій дозволило обернути задачу дослідження космол. проблем площинності, баріонної асиметрії, магніт. монополів надвисокої густини, надмасив. домен. стінок тощо і розглядати останні як результат природ. суперексперименту. Відтак проблеми пояснення заг. властивостей В. набували фізично і космологічно осмисленішого характеру. Саме існування В. почали розглядати як прояв сукуп. дії всіх типів взаємодій, як космол. факт, аналіз якого пояснює його природу.

Сучас. стан моделювання еволюції В. на основі теорії відносності, квант. фізики і фізики елементар. частинок характеризується певними проблемами, найскладнішою з яких є квантування гравітації. Вважається, що квант. теорія поля абсолютно задовільна й експериментально обґрунтована модель взаємодій елементар. частинок, але вона має серйозні труднощі в описі сильного зв’язку і незадовільна як теорія квант. гравітації. Утверджується думка про те, що природ. продовженням заг. теорії відносності в область сильних полів і малих відстаней є теорія струн. Оскільки теорія струн об’єднує гравітац. поле з нескінчен. числом ін. полів, простір-час стає не фундаментальним, а похідним поняттям. Тому в моделюванні квант. гравітації можна відзначити зростання ваги тополог. теорій, в яких гравітація існує поза класич. простором-часом. У контексті створення квант. космології висуваються й ін. теорії, напр., теорія супермембран як альтернатива теорії струн, теорії представлення «світу на брані», які виходять з того, що звичайна речовина знаходиться на тривимір. різноманітті («брані»), вкладеному в багатовимір. простір. Простий ієрархіч. В. у деяких моделях замінюється уявленням про В., симетричний відносно «великого» і «малого», макро- і мікроструктур. Усі ці теорії й моделі — реаліст. програма «прориву» до більш узгодженої картини В., який відкритий для флуктуацій та інновацій. Напр., унікал. поєднання інфляцій. космології і супертеорій фізики несподівано позначило місце факту існування життя і людини у В. як одного зі стовпів безсумнівності, на якому базується сучасне наук. розуміння В. (принцип антропності). Космічні процеси відбуваються за земними мірками надто повільно — протягом мільйонів і мільярдів років, на величез. відстанях. За винятком окремих швидкоплин. явищ, астрономічно ми можемо спостерігати лише окремі їх фази. Колосал. енергії, якими вони характеризуються, експериментально недоступні для дослідження. Тому точніше космол. моделювання цих процесів на основі новіт. фіз. теорій і узагальнення даних про астрономічно доступну частину В. стають єдиним шляхом пізнання В. Роль гіпотез, теорій та моделювання у пізнанні В. зростає, одночасно загострюючи одвічні філос. питання про об’єктивну реальність та істинність наших теорій і пізнаваність В. у нових формах.

Розмір шрифту

Всесвіт у філософії

Рекомендована література

Інформація про статтю