Вуйцик Збіґнєв

ВУ́ЙЦИК Збіґнєв (Wójcik Zbigniew; 29. 10. 1922, Варшава — 22. 03. 2014, там само) — польський історик. Доктор історичних наук (1950), д-р габіліт. (1960), професор (1983). Член Товариства любителів історії (1948), Варшав. наук. товариства (1984), Інституту Ю. Пілсудського в Нью-Йорку (1989). Навч. у таємному Варшав. університеті (1943–44), Катол. університеті в Любліні (1944–46), Варшав. університеті (1947). Працював бібліотекарем Варшав. університету (1946–48), н. с. Гол. упр. держ. архівів Польщі (1950–59); від 1959 — у Інституті істор. наук АН Польщі: від 1971 — проф., водночас у 1972– 90 — чл. Наук. ради, 1975–83 — Архів. ради цього Інституту; 1988–90 — чл. Комісії істор. наук АН Польщі. Викладав у Гарвард. (1972), стажувався в Колумбій. (1979) університетах. Учасник міжнар. конгресів: архівістів у Флоренції (1956), славістів у Софії (1963) і Варшаві (1973), істориків у Сан-Франциско (1975). Досліджує польс.-укр. відносини 16–17 ст. Автор книг про Андрусів. договір 1667 та його основу, польс. дипломат. службу в 16–18 ст., польс.-рос. взаємини у 1667–72, історію Росії від 1533 до 1801, короля Яна ІІІ Собеського, польс. міжнар. політику відносно Туреччини і Росії у 1674–79, світ. історію 16–17 ст. Особл. визнання в укр. середовищі здобула його наук.-популярна праця про козаків у Речі Посполитій «Dzikie Pola w ogniu» (Warszawa, 1960; 1967; 1968). Опублікував з передмовою кн. «Eryka Lassoty i Wilhelma Beauplana opisy Ukrainy» (Warszawa, 1972).

Завантажити статтю