Вулкани

ВУЛКА́НИ (від лат. Vulcanus — вогонь, полумʼя) — геологічні утворе­н­ня над ка­налами і тріщинами, що виходять на поверх­ню земної кори і по яких вивержуються з глибин­них магматичних джерел лави, гарячі гази та уламки гірських порід і мінералів. Сучасні В. Землі виносять бл. 5–6 км³ вулкан. матеріалу в рік (бл. 80 % — в моря і 20 % — на суходіл). Най­активніші виверже­н­ня (бл. 4 км³ на рік) припадають на рифтові зони середин.-океан. хребтів. Під В. ро­зуміють височину з кратером на вершині, яка утворена продуктами виверже­н­ня. В. залежно від форми вивід. ка­налу під­роз­діляються на тріщин­ні і центральні. Серед них виділяються діючі і згаслі. Діючими В. за­звичай називають В., які на памʼяті людства проявляли свою активність хоча б один раз, тобто вивержувалися з викидами твердого матеріалу або витоками роз­плавів. Такий поділ певною мірою умовний, у звʼязку з чим пропонувалося виділяти В. сучасні та древні, але в існуючих каталогах і різних узагальнюючих зі­бра­н­нях беруться до уваги діючі В., зберігається загально­вживаний роз­поділ. До В. згаслих від­носять не тільки древні, але частково і сучасні, які можуть раптово виявити свою активність у наші дні. Однак гол. маса згаслих В. — древні В., які були діючими в минулому, а нині від них збереглися лише вулканічні побудови, які в тій чи іншій мірі зруйновані. Морфологія сучас. наземних діючих В. може бути продемонстрована на прикладах В. Камчат. п-ова. Макс. від­носна величина спів­від­ноше­н­ня діаметра основи конуса до його висоти виявлена для середин. океан. хребтів і становить бл. 9 км, у межах острів. дуг — 6 км, а в гір. спорудах — 3 км. Середня висота діючих В. Землі становить 1,75 км, обʼєм — 85 км³. Про кореневі частини В. (до 50–60 км і глибше) отримані дані за палеовулканол. рекон­струкціями та геофіз. дослідже­н­нями. Типи вивержень подаються за кількістю викинутих В. газових, рідких та твердих речовин та за вʼязкістю лав (гавайський, стромболійський, купол. і вулкан.). Першими створюються досить значні за площею лавові поля без виразних у рельєфі конусів. Другий формує стратовулкани, де чергуються в роз­різі лави і пірокластика. Вʼязкі андезитові та ріолітові лави створюють куполи-обеліски, різко виражені в рельєфі височинами в кілька десятків або сотень метрів. У вулкан. типі велику роль ві­ді­грають гази, які стимулюють вибухи і викиди великої кількості пірокласт. матеріалу і летких компонентів в атмо­сферу та воду. Вулкан. процеси в межах України ві­ді­гравали величезну роль в формуван­ні її надр від глибокого докембрію до альпійського етапу. Найдавніші докембрійські В. і вулкано-плутонічні асоціації роз­винені на УЩ. Рифей-вендські базальтові покриви гавай. типу роз­по­всюдж. на Волино-Поділ. плиті. Палеозойські В. широко роз­по­всюдж. у межах Великого Донбасу (Донец. складчаста споруда, власне Донбас і Дні­пров.-Донец. западина). Стромболійський, купольний і вулкан. типи характерні для мезозойських і кайнозойських В. Закарпа­т­тя, Криму, УЩ та його схилів.

Завантажити статтю