Вулкани

Визначення і загальна характеристика

ВУЛКА́НИ (від лат. Vulcanus — вогонь, полум’я) — геологічні утворення над каналами і тріщинами, що виходять на поверхню земної кори і по яких вивержуються з глибинних магматичних джерел лави, гарячі гази та уламки гірських порід і мінералів. Сучасні В. Землі виносять бл. 5–6 км³ вулкан. матеріалу в рік (бл. 80 % — в моря і 20 % — на суходіл). Найактивніші виверження (бл. 4 км³ на рік) припадають на рифтові зони середин.-океан. хребтів. Під В. розуміють височину з кратером на вершині, яка утворена продуктами виверження. В. залежно від форми вивід. каналу підрозділяються на тріщинні і центральні. Серед них виділяються діючі і згаслі. Діючими В. зазвичай називають В., які на пам’яті людства проявляли свою активність хоча б один раз, тобто вивержувалися з викидами твердого матеріалу або витоками розплавів. Такий поділ певною мірою умовний, у зв’язку з чим пропонувалося виділяти В. сучасні та древні, але в існуючих каталогах і різних узагальнюючих зібраннях беруться до уваги діючі В., зберігається загальновживаний розподіл. До В. згаслих відносять не тільки древні, але частково і сучасні, які можуть раптово виявити свою активність у наші дні. Однак гол. маса згаслих В. — древні В., які були діючими в минулому, а нині від них збереглися лише вулканічні побудови, які в тій чи іншій мірі зруйновані. Морфологія сучас. наземних діючих В. може бути продемонстрована на прикладах В. Камчат. п-ова. Макс. відносна величина співвідношення діаметра основи конуса до його висоти виявлена для середин. океан. хребтів і становить бл. 9 км, у межах острів. дуг — 6 км, а в гір. спорудах — 3 км. Середня висота діючих В. Землі становить 1,75 км, об’єм — 85 км³. Про кореневі частини В. (до 50–60 км і глибше) отримані дані за палеовулканол. реконструкціями та геофіз. дослідженнями. Типи вивержень подаються за кількістю викинутих В. газових, рідких та твердих речовин та за в’язкістю лав (гавайський, стромболійський, купол. і вулкан.). Першими створюються досить значні за площею лавові поля без виразних у рельєфі конусів. Другий формує стратовулкани, де чергуються в розрізі лави і пірокластика. В’язкі андезитові та ріолітові лави створюють куполи-обеліски, різко виражені в рельєфі височинами в кілька десятків або сотень метрів. У вулкан. типі велику роль відіграють гази, які стимулюють вибухи і викиди великої кількості пірокласт. матеріалу і летких компонентів в атмосферу та воду. Вулкан. процеси в межах України відігравали величезну роль в формуванні її надр від глибокого докембрію до альпійського етапу. Найдавніші докембрійські В. і вулкано-плутонічні асоціації розвинені на УЩ. Рифей-вендські базальтові покриви гавай. типу розповсюдж. на Волино-Поділ. плиті. Палеозойські В. широко розповсюдж. у межах Великого Донбасу (Донец. складчаста споруда, власне Донбас і Дніпров.-Донец. западина). Стромболійський, купольний і вулкан. типи характерні для мезозойських і кайнозойських В. Закарпаття, Криму, УЩ та його схилів.

Завантажити статтю