ВУЛЬГАРИ́ЗМИ (від лат. vulgaris — звичайний, простий) — грубі або брутально-лайливі слова й вирази. Від­значаються різко негатив. стиліст. забарвле­н­ням, екс­пресивністю. У худож. літературі вживаються для на­да­н­ня мові твору просторічно-побут. колориту, як засіб морал., соц.-політ. характеристики персонажів, сатир. чи гуморист. зображе­н­ня дійсності («Енеїда» І. Котляревського, «Сон» Т. Шевченка, «Кайдашева сімʼя» І. Нечуя-Левицького, «Між двох сил» В. Вин­ниченка, новели В. Стефаника, Марка Черемшини, усмішки Остапа Вишні, гуморески П. Глазового та ін.). Надмірне або стилістично немотивоване вжива­н­ня В. знижує худож.-естетичні якості твору. В укр. поезії та прозі 90-х рр. вжива­н­ня В. значно роз­ширилося, зокрема як реакція на фарисейський пуризм рад. мовного стандарту, також під впливом пере­кладів із сучас. зх. літ-р; характерне для пред­ставників «Бу– Ба–Бу», поезій В. Цибулька, романів «Рекреації», «Московіада» Ю. Андруховича, деяких творів Ю. Покальчука, «Польових досліджень з українського сексу» О. Забужко, в діаспорі — Ю. Тарнавського. В. у деяких творах, особливо авторів молодого поколі­н­ня, є наслідува­н­ням моди, що не справляє враже­н­ня художньо виправ­даного, роз­рахов. швидше на епатаж.